Ф. Стендаль. Життєвий і творчий шлях письменника. Роман “червоне і чорне”, поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра критика режиму Реставрації ❤️

СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА 10 КЛАС РІВЕНЬ СТАНДАРТУ АВТОРСЬКІ УРОКИ

ВСТУП. ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ

УРОК № 2

Тема. Ф. Стендаль. Життєвий і творчий шлях письменника.

Роман “червоне і чорне”, поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра критика режиму Реставрації

Мета: ознайомити учнів із творчістю французького письменника Стендаля на прикладі його роману “Червоне і чорне”; поглибити знання школярів про французьку літературу XIX ст., поняття “соціально-психологічна проза”; розвивати вміння

Обладнання: підручник; портрет письменника; виставка творів; текст* роману “Червоне і чорне” в перекладі Є. Старинкевич (або іншому на вибір учителя).

ХІД УРОКУ

Роман – дзеркало, яке проносять великою дорогою;

Воно відображає і калюжі й небесну блакить, і нице й піднесене.

Стендаль

Не для того, щоб стати багатим, живе людина на землі, а щоб стати щасливим.

Стендаль

I.

1. Бесіда.

– Чим був зумовлений перехід від романтизму до реалізму в середині XIX століття?

– Дайте тлумачення терміну “реалізм”.

– Визначте основні риси реалізму як літературно-мистецького напряму.

– В якій країні реалізм набуває класичних форм?

– Які об’єктивні чинники вплинули на розвиток реалізму?

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЕПІГРАФІВ УРОКУ

ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ УЧНЯМИ НОВИХ ЗНАНЬ, ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК

1. Слово вчителя.

“Завжди працювати для XX століття”,- таку думку в 1802 році висловив французький письменник Стендаль. Цю думку-мрію можна вважати ключем до розуміння основної спрямованості творчості письменника. Все життя він намагався йти у ритмі із часом, утверджуючи моральні цінності, які б відповідали духовним запитам наступних поколінь.

Стендаль як письменник-реаліст і мислитель сміливо викриває вади буржуазного світу.

Проблема людини і суспільства – у центрі уваги великого письменника. Разом з О. де Бальзаком Стендаль закладає основи критичного реалізму у французькій літературі. Новаторський характер естетики Стендаля і став причиною того, що французький письменник не був визнаний за життя.

Його романи лишилися майже непоміченими критикою. Тільки окремі видатні письменники дали належну оцінку творчості Стендаля. Серед них – Гете, Байрон, Бальзак, Флобер.

2. Повідомлення підготовленого учня.

Життєвий і творчий шлях Стендаля

Справжнє ім’я письменника Стендаля – Анрі Марі Бейль. Він народився 23 січня 1783 року в Греноблі, на півдні Франції. Дитинство його було безрадісним.

У своїй ліричній сповіді “Життя Анрі Брюлара” він писав: “Два злих генії ополчилися проти мого бідного дитинства – тітка Софі і батько”.

Батько, Шерюбен Бейль, адвокат місцевого парламенту, кавалер ордена Почесного легіону і помічник мера в Греноблі, був людиною жадібною до грошей, хитрою, роялістом за настроями. Анрі не любив батька, для якого духовні інтереси сина були чужими. З роками відчуженість між ними зростала, перетворюючись у ненависть.

Тітка Софі виявилася ханжою і релігійною фанатичкою.

Мати, Генрієта Ганьйон, чарівна молода й освічена жінка, кохалася у Данте, читаючи його в оригіналі, померла, коли хлопчикові було сім років. Ця втрата на все життя закарбувалася в його серці.

Справжнім другом і вихователем хлопця був дід по матері Анрі Ганьйон, доктор медицини. Палкий прихильник Вольтера, якого бачив під час свого паломництва у Ферней, дід передав онукові свою любов до літератури та науки, привив культ Горація, Софокла, Еврипіда. Дід познайомив Анрі з творчістю Аріосто, зокрема з “Несамовитим Роландом”, що відіграв велику роль у формуванні характеру юнака.

Дядя, Ромен Ганьйон, молодий, дотепний і легковажний, відкрив Анрі незнаний світ мистецтва, повівши його у театр на “Сіда”.

Навчався Анрі в Центральній школі Гренобля. Там хлопець уперше опинився в середовищі ровесників. Анрі навчався непогано, навіть діставав нагороди, зокрема з літератури. Але його освіта не обмежилася лише школою. Він вчився грати на скрипці, кларнеті, брав уроки співу.

Та справжньою пристрастю стала для нього математика. “Я любив і тепер ще люблю математику заради неї самої, бо вона не допускає лицемірства і неясності – двох властивостей, які мені найбільш огидні”,- писав Стендаль. Він хотів вступити до Політехнічної школи, але згодом передумав, оскільки втратив інтерес до математики. Юнаком заволоділа нова мрія – жити в Парижі та писати комедії.

Вирішальний поворот у житті Стендаля стався 1800 року. Його родич граф Дарю, на той час старший секретар воєнного міністерства, а згодом міністр і статс-секретар Наполеона, влаштував Анрі в канцелярію міністерства. Але Стендаль не виявив здібностей до канцелярської роботи і займався нею недовго.

Через деякий час він вступає до наполеонівської армії, в якій прослужив понад два роки.

У 1802 році Стендаль полишив армію і повернувся до Парижа. У нього багато планів, але вони так і залишилися нездійсненими. Окрім того, страждань завдавали матеріальні нестатки. В пошуках заробітку Стендаль їде в Мілан і влаштовується до торговельної фірми. Та торгівля не задовольнила його, він повертається до Парижа і 1806 року знову вступає на військову службу.

Стендаль брав участь у московському поході Наполеона, пережив російський холод і панічний відступ французів. Поступово змінюється його ставлення до Наполеона, з’являється несприйняття тиранії та деспотії французького імператора. Причину його падіння він вбачає в тому, що Наполеон зрадив революцію.

Стендаль іде у відставку і від’їжджає до Італії, в якій мешкає близько семи років. Саме тут 1814 року вийшла його перша книга “Листи, написані в австрійському Відні про знаменитого композитора Гайдна” під псевдонімом Луї-Александр-Сезар Бомбе. В Італії Стендаль подорожує містами, вивчає італійську культуру, підтримує зв’язки з карбонаріями.

Пізніше письменник віддасть шану героїчним учасникам цього руху, створивши образи карбонаріїв П’єтро Міссіріллі у “Ваніна Ваніні”, Ферранте Палла в “Пармській обителі”, графа Альтаміри в “Червоному і чорному”.

1821 року Стендаль повертається до Парижа і поринає в літературну працю. 1827-го виходить його перший роман “Арманс”.

У 1830 році Стендаль знову іде на адміністративну службу, діставши призначення французького консула в м. Трієсті. Але уряд Австрії відмовився затвердити його, і Стендаль став консулом у маленькому приморському місті Чівіта-Векк’я. У вільний від службових обов’язків час Стендаль займається літературною діяльністю. З-під його пера один за одним з’являються шедеври: “Ваніна Ваніні”,

“Червоне і чорне”, “Люсьєн Левен” (“Червоне і біле”), “Пармська обитель”, “Італійські хроніки”, “Записки туриста” тощо. Окрім того, Стендаль пише багато літературних праць із мистецтва (“Історія живопису Італії”, “Расін і Шекспір”, “Прогулянка Римом”, “Музико, єдина моя любов!”) та книги про Наполеона.

У 1836 році Стендаль дістає жадану довгострокову відпустку до Парижа. Живучи три роки в Парижі, він їздить по всій Франції, а також відвідує Іспанію, Англію, Шотландію, Ірландію. В 1839 році письменник повертається до Чівіта-Векк’ї, де продовжує працювати над своїми творами.

У Стендаля багато творчих планів. Він писав: “…На літературному поприщі я бачу ще багато справ, які стоять переді мною. Праці, яку я накреслюю, вистачило б на десять життів”.

Але митець не знав, що жити йому залишилося зовсім мало і більшості задуманого не судилося здійснитися.

22 березня 1842 року Стендаль, який перебував у Парижі, втратив свідомість перед дверима міністерства іноземних справ і вночі помер від удару. Разом з Коломбом і Меріме на Монмартрський цвинтар проводжав його Олександр Тургенєв, який за п’ять років до цього супроводжував до Святих Гір тіло вбитого Пушкіна. О. де Бальзак у ті дні написав: “Франція, її література втратили одного з незвичайних людей нашого часу”. На пам’ятнику над могилою письменник заповідав написати прості слова “Жив. Любив.

Страждав”, в яких бажав відобразити всі колізії свого життя.

А наступного дня після поховання в усіх французьких газетах з’явилося повідомлення про те, що на цвинтарі Монмартр поховано “маловідомого німецького поета Фрідріха Стендаля”. Це була остання насмішка долі.

У літературній біографії “Життя Анрі Блювала”, написаній 1835 року, Стендаль зазначив: “Що стосується мене, я беру білет у лотереї з таким головним виграшем: мати читачів у 1935 році”. Життя показало, що здійснилися найсміливіші мрії письменника. Більше двохсот років минуло від дня його народження, а живий голос письменника пристрасно і молодо лунає й сьогодні, хвилюючи серця читачів.

3. Робота з другим епіграфом уроку.

– Виразно прочитайте слова Стендаля, що служать другим епіграфом уроку.

– Подумайте, чи можна із цих слів визначити, що було головним для письменника. (Можна сказати, що так. Адже все життя Стендаль прагнув до щастя, хоча не завжди його мав.)

4. Повідомлення підготовленого учня.

Історія створення роману “Червоне і чорне”

Сюжет цього роману підказала хроніка одного процесу, прочитаного Стендалем у “Судовій газеті”. Молодий Антуан Берте, вихователь дітей у провінційній дворянській родині, стає коханцем їх матері. У приступі ревнощів він вчиняє замах на її життя, робить спробу покінчити з собою і гине на гільйотині.

Літературознавці вважають, що роман може мати й інше джерело. Це судовий звіт про справу Лафарга, робітника-червонодеревця, вихідця із дрібнобуржуазного середовища. Лафарг любив своє ремесло, цікавився філософією і літературою, був скромним, але самолюбивим і гордим.

Одна легковажна дівчина зробила його своїм коханцем, а потім кинула. Ображений, змучений ревнощами, Лафарг вирішив вбити дівчину, а сам зробив невдалу спробу покінчити життя самогубством.

Звичайно, цих двох людей не можна ототожнювати з головним героєм роману Жульєном Сорелем. Стендаль, відштовхуючись від обох прототипів, віднайшов у фактах судової хроніки джерело грандіозного художнього і філософського узагальнення про природу сучасного суспільства.

5. Робота з першим епіграфом уроку.

– Виразно прочитайте слова першого епіграфа, взяті з тексту роману “Червоне і чорне”.

– Подумайте, яке символічне значення в цьому вислові може мати слово “дзеркало”? (Слово “дзеркало” в даній фразі може бути синонімом поняття “реалізм”. Але зазначимо, що Стендаль ніколи сліпо не копіював дійсність, а відображав її типові явища.)

– Що відобразило “дзеркало” роману “Червоне і чорне”? (Особисте життя героя та суспільну дійсність.)

6. Проблемні запитання. Робота з підзаголовком та епіграфами до роману.

– Відомо, що роман має підзаголовок “Хроніка XIX століття”. Подумайте, на якій підставі автор вибрав цей підзаголовок? (Дія роману відбувається у період Реставрації (1814-1830 роки). У цей час було проголошено відновлення монархії в особі Людовіка XVIII, за умови приведення його до присяги на вірність конституції, складеній сенатом, яка відрізнялася тим, що була більш ліберальною в порівнянні з наполеонівською. Література цієї доби спрямована на аналіз суспільства.

Зазначимо, що “поетичним правосуддям” переймалися і романтики, і реалісти. У творі не тільки глибоко розкривається внутрішній світ головного героя Жульєна Сореля, а й змальовується широка панорама тогочасної дійсності, зв’язків і суперечностей, що існують між всіма верствами суспільства – провінційним дворянством, старовинною столичною аристократією, буржуа і служителями церкви.)

7. Завдання для учнів.

– Схарактеризуйте провінційних дворян містечка Вер’єр. (Це малоосвічені, грубі, меркантильні, безпринципні міщани, байдужі до всього, що не може дати наживи, чини або хрести, ненависні до будь-яких проявів думки, до того, що суперечить їхнім уявленням про життя.)

8. Бесіда.

– Що можна сказати про позицію автора роману? (Як письменник-реаліст, Стендаль піддає об’єктивній, глибокій критиці французьке суспільство напередодні революції 1830 року, симптоми якої він відчув із властивою йому далекоглядністю.)

– Яку роль, на вашу думку, відіграє епіграф до роману? (Епіграфом роману служать слова Дантона: “Правда, сувора правда”. Вони наголошують на викривальному значенні твору.)

– Дайте тлумачення епіграфа до першого розділу роману. (“Зберіть разом тисячі людей – воно неначебто й непогано. Але у клітці їм буде невесело”. Ця фраза досить символічна.

Клітка – це умовності життя. Як відомо із змісту роману, кожен з героїв перебуває у своїй клітці (умовності провінції, семінарії, столиці) і має їм підкорятися. Будь-яка найменша непокора має трагічні наслідки.)

– Подумайте, яку роль відіграють епіграфи до кожного розділу роману. Підтвердіть свою думку конкретними прикладами. (Кожний розділ роману має епіграф, який досить тонко налаштовує читача на події, що будуть описані у ньому.)

9. Творче завдання.

– Прослідкуйте, у чому полягає особливість композиції роману. (Роман має колову композицію. Дія починається у Вер’єрі там і закінчується. Зазначимо, що коло, в якому відбувається дія твору, звужується у кінці роману і закінчується смертю героя. Сцени у в’язниці є кульмінацією роману.)

– Проаналізуйте художній світ твору. (Дія твору відбувається у Вер’єрі (дім пана де Реналя, життя містечка), Безансоні (семінарія), Париж (дім маркіза де Ла-Моля), Вер’єр (в’язниця). Ідейна і художня тканина твору грунтується на взаємозв’язку двох планів – розвиток подій, учасниками яких є персонажі роману, і внутрішня дія, рух думок та почуттів його головного героя Жульєна Сореля.)

– У чому полягає особливість зображення пейзажу у творі? (Роман починається чудовим пейзажем, який у Стендаля є функціональним. Ознаки часу руйнують красу цього краю. Потік, що мчить з гір, приводить у рух велику кількість лісопилок, окрім того над усім панує гвоздильна фабрика, що належить меру.)

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

1. Підсумкова бесіда.

– Яке справжнє ім’я Стендаля?

– Назвіть основні твори письменника.

– Яке ваше враження від роману “Червоне і чорне”?

– Що за події лягли в основу роману “Червоне і чорне”?

– Яка композиція роману?

– Назвіть героїв роману.

– Які соціальні групи зображено у творі?

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Дібрати цитати до образу Жульєна Сореля.

Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про екранізації роману Червоне і чорне”.

_____________________________________________________________

* Тут і далі можна використати видання: Світова література. 10 клас. Профільний рівень, академічний рівень: Хрестоматія-довідник. / Упоряд. І. Л. Столій. – Х.: Вид-во “Ранок”, 2010.

Читать книгу «Червоне і чорне» онлайн полностью📖 — Фредерика Стендаля — MyBook.

Анрі Бейль (1783–1842), відомий в літературі під псевдонімом Фредерік Стендаль, – наш давній знайомий. І все ж кожна нова зустріч з його творами не тільки дає велику естетичну насолоду, а й викликає роздуми про призначення людини в суспільстві, про неосяжні можливості людської волі та інтелекту.

Думка про те, що романи Стендаля чимось ближчі до нас, ніж твори його сучасників – великих західноєвропейських реалістів XIX ст. – не раз зустрічається в критиці, а ще частіше виникає у читачів. Кращі твори видатного французького письменника виходять величезними тиражами у перекладах багатьма мовами світу.

Стендаль – учасник наполеонівських походів і руху італійських карбонаріїв, залюблений у мистецтво та філософію, заглиблений у спостереження бурхливих подій тодішнього міжнародного життя, виступив як видатний письменник, маючи вже понад 40 років. Здобувши за свої ранні твори та «Червоне і чорне» високу оцінку таких авторитетів, як Ґете, Байрон і Пушкін, він тривалий час лишався майже невідомим на своїй батьківщині. Його перший роман «Арманс» (1827) був зустрінутий мовчанкою. «Червоне і чорне» (1830) викликало злісні й глумливі відгуки тодішньої романтичної критики, зокрема Сент-Бева. Загалом питання про спільне й відмінне в естетиці родоначальників французького критичного реалізму мало вивчене буржуазною критикою. Досить вдалу характеристику Стендаля як художника слова, в якого «мистецтво мислити, мистецтво жити і мистецтво писати становить єдиний творчий процес», знаходимо в написаній 1942 р. талановитій книзі героя французького Опору Жана Прево, розстріляного за вироком фашистського суду. На думку Прево, Стендаль був одним з головних учасників переоцінки художніх критеріїв у французькому мистецтві початку XIX ст., але в боротьбі за утвердження реалістичного методу багато в чому дотримувався своєрідних стильових принципів. І саме поетика Стендаля, завдяки властивому їй аналітично-психологічному зображенню світу крізь призму сприйняття дійсності головними героями, новаторському тоді засобові внутрішнього монологу, сміливим порушенням традиційної форми оповідного ритму, переплетінню фабульних компонентів і т. ін., явно наближається до реалістичної романної техніки XX століття.

Було б неправильно розглядати творчість Стендаля поза історичною епохою й тогочасним літературним середовищем. Його естетика, як і естетика Бальзака, виросла з джерел філософського матеріалізму XVIII ст. Обидва поділяли думку, що література відбиває життя суспільства. Подібним було, зрештою, їхнє творче покликання – поетично відтворити цілу систему життя, хоч кожен підходив до цієї мети по-своєму. До того ж Стендалю належала особлива, незвична для тих часів художня концепція людини.

У передмові до першого видання «Утрачених ілюзій» (1837), порівнюючи свій труд з працею вченого, Бальзак зауважив, що коли письменник всебічно зображує суспільство в різних аспектах, на всіх етапах його розвитку, він повинен «виходити з принципу, що соціальний лад так пристосовує людей до своїх потреб і так їх калічить, що вони перестають бути схожими на самих себе… завжди діють у дусі часу, відповідно до свого місця в суспільстві».

Стендаль повністю дотримувався принципів матеріалістичного детермінізму і так само, як Бальзак, викривав згубний вплив фінансової й вельможної верхівки на моральний клімат суспільства. Він не належав до поширеного в реалістичній літературі першої половини XIX ст. типологічного чи, як іще його називали, «фізіологічного» напряму, в основі якого лежить створення чітко окреслених образів-типів, що становили б у своїй основі сукупність ознак, властивих певному суспільному прошаркові, професії, вікові, статі, темпераменту, що до певної міри обмежувало можливості й вагу психологічного аналізу. Безперечною заслугою Стендаля було те, що, піддаючи найприскіпливішому розглядові індивідуальний світ героя як представника певного соціального середовища, він водночас показував людину в її активній суспільній функції. Нове розуміння типовості сприяло тому, що творець образів Жульєна Сореля, Люсьєна Левена, Фабріціо дель Донго, Джіни Сансеверіни та ін. єдиний серед письменників-реалістів свого часу зумів послідовно відтворити характерне для післянаполеонівської пори поширення визвольних ідей у Європі.

Можна твердити, що Стендалеві герої не тільки здатні поставитися до дійсності критично, а й намагаються боротися з її пороками.

Серед інших, навіть найвидатніших, письменників свого часу Стендаль помітно вирізнявся глибоким філософським спрямуванням думок, широкою науковою й літературною ерудицією, безмежною допитливістю, власною стрункою концепцією історіографічних, суспільно-політичних та естетичних поглядів. Відомий дослідник Стендаля Б. Реїзов справедливо підкреслював, що ідейний шлях видатного французького романіста не був прямолінійним і до кінця лишався не позбавленим протиріч. Однак у цілому твори, щоденники й листи письменника, навіть численні нотатки, які він робив на берегах книжок і зошитів, свідчили про найпильнішу увагу Стендаля – письменника й мислителя – до сучасної йому дійсності, про те, що він гаряче сприймав кожну нову плідну ідею й так само запально боровся проти того, що здавалося йому помилковим, шкідливим для суспільного розвитку нації. Автор «Червоного і чорного» постійно перебував в опозиції до уряду та панівних класів. Його начебто нігілістична критика оточення була проявом мужнього, суворого гуманізму.

Витоки естетичної теорії та художньої прози Стендаля, яку передові французькі критики XX ст. називали «торжеством розуму, досягнутим за допомогою цілком нової техніки», слід шукати у багатому життєвому досвіді і світогляді письменника, який зумів підійти до оцінки історичних подій та людей свого часу з прогресивних соціально-політичних та морально-етичних позицій.

Син заможного нотаріуса з Гренобля Шерубена Бейля, майбутній письменник зневажав батька за надмірну жадобу до грошей, схиляння перед монархією й церквою. Пізніше, навіть у найскрутніші роки свого життя, він уникав звертатися до батька по допомогу. Замолоду захоплений ідеями Французької революції 1789–1794 рр. і філософією французьких просвітителів, Анрі в сімнадцять років вступив до наполеонівської армії і пройшов з нею Італію, Австрію, Німеччину, не раз сміливо дивився в очі смерті. В період російського походу, будучи головним інтендантом армії, він являв собою рідкісний виняток серед розгнузданої наполеонівської вояччини, як людина повністю некорислива, і після війни лишився зовсім незабезпеченим. Однак військова служба стала для Бейля, який уже тоді обрав собі постійний літературний псевдонім Фредерік Стендаль, поштовхом до філософських роздумів, політичних узагальнень та гострого інтересу до проблем визвольного руху в Європі. Під час відступу з-під Москви Стендаль писав у листі до друзів: «…про те, що я бачив і пережив, письменник-домосід не здогадався б і за тисячу років». Він уже давно зрозумів деспотичний характер правління свого колишнього кумира генерала Бонапарта як «повторення монархічної нісенітниці», спробу «знищити соціальну свідомість французів».

А в листах і щоденниках того часу письменник зазначав, що «справжню велич і патріотизм» у Росії найчастіше можна знайти у бідній селянській хатині, що гніт російського царату «не здолав народ духовно».

Демократ і республіканець Стендаль після падіння Наполеона відмовився служити відновленій у Франції дворянській монархії Бурбонів (1814–1830) і виїхав до Італії. Живучи на невеличку військову пенсію та незначні літературні гонорари, він зблизився з національно-революційним рухом, був особисто знайомий з італійськими поетами-карбонаріями Уго Фосколо, Сільвіо Пелліко та з видатним англійським поетом-романтиком Байроном. Розгром карбонаризму й загроза шибениці змусили непокірливого літератора повернутися до ненависної йому Франції Карла X.

У Франції 20-х рр. колишній представник керівного складу «великої армії», тепер безробітний автор кількох книжок про Італію та її мистецтво, Стендаль підтримував дружні взаємини з блискучим памфлетистом часів Реставрації, захисником пригнобленого селянства Полем-Луї Кур’є. Кращим поетом нації він вважав переслідуваного судом народного пісняра Беранже. Стендаль з пильною увагою стежив за блискучими виступами визначного французького революціонера Огюста Бланкі на процесах заарештованих республіканців. Він схвально зустрів Липневу революцію 1830 р., але відразу по встановленні ненависної йому буржуазної монархії Луї-Філіппа вирішив знову залишити батьківщину. На цей раз потреба в засобах до існування змусила його домагатися в уряду посади французького консула в Італії. Стендаль мріяв про Рим. Та як людину небезпечну його направили у Трієст, а згодом у маленьке приморське місто Чівітавекк’ю, де він, оточений шпигунами, отримуючи жалюгідну платню, працював до 1842 р. Того року під час одної з поїздок до Парижа його спостигла смерть. Незважаючи на всі труднощі, матеріальні нестатки й моральне приниження, саме в Чівіта-векк’ї Стендаль написав свої кращі твори: романи «Червоне і чорне» (1830), «Червоне і біле», або «Люсьєн Левен» (1834–1835), «Пармський монастир» (1839), «Італійські хроніки».

Та не слід уявляти собі Бейля-Стендаля меланхолійним героєм модної на початку століття романтичної літератури. Бальзак писав про нього: «Людина блискучого розуму й дивовижного уміння жити». Це «уміння» сам Стендаль називав «бейлізмом», тобто здатністю завжди зберігати бадьорість, силу духу, життєрадісність.

Роман «Червоне і чорне», що має підзаголовок «Хроніка XIX ст.», був написаний ще до Липневої революції і змальовував французьке суспільство епохи Реставрації. Заздалегідь обміркована сюжетна структура й соціально-історична концепція твору, духовний світ героя – все це вимагало від автора замкнути дію роману в межах уже завершеного історичного періоду.

Стендаль написав «Червоне і чорне», бувши людиною цілком зрілою, з усталеними переконаннями. А проте в цьому творі відчувається радість творчого першовідкриття. Можливо, це пояснюється тим, що роман про Жульєна Сореля – перше повноцінне завоювання письменника в цьому жанрі. «Арманс» (1827) – теж праця новаторська в галузі романної прози, твір інтелектуальний і опозиційний. Але йому бракує тієї художньої переконливості, яка надає соціальній критиці вагомості, а людським образам духовного життя, здатності хвилювати читача. В «Червоному і чорному» знаходимо нарешті бездоганно повне в думках та їхньому художньому втіленні творче кредо письменника. Тут уперше був вироблений той неповторний стиль – вогненні спалахи почуттів, бурхлива динаміка подій, вилиті в стриману, небагатослівну форму, – про який творець «Людської комедії» писав: «Полум’я, приховане в кремені».

Сюжет і образ головного героя «Червоного і чорного» взяті автором із живої дійсності. Паризька «Судова газета» опублікувала 1827 р. смертний вирок, винесений сину коваля Антуану Берте, що став учителем у домі провінційного дворянина і вчинив замах на життя своєї коханки – дружини господаря. Не задовольняючись судовими звітами преси, Стендаль докладно вивчив матеріали процесу Берте і майже повністю використав канву трагічної біографії молодого плебея для свого першого великого прозового твору.

У цих матеріалах можна було при бажанні знайти всі елементи, потрібні для написання ефектного сенсаційного роману: злочинне кохання, ревнощі, вбивство, гільйотина. Але Стендаль розробив цю тему в новому тоді для літератури Франції соціально-психологічному жанрі.

Письменник підійшов до створення «Червоного і чорного» озброєний великими знаннями в царині історичної науки. Сотні прочитаних книжок, починаючи від античних авторів і кінчаючи новаторськими працями французької школи істориків 1810– 1820-х років, критично сприймалися Стендалем з тими поправками, які підказували йому останні вияви класової та політичної боротьби в країні.

Звідси підкреслений історизм того творчого методу, прагнення до цілковитої життєвої правдивості не у фабульних деталях, а в зображенні соціальних стосунків і сутичок, шляхів формування психології та інтелекту героя в умовах чітко окресленого історичного періоду. Слова Дантона: «Правда, сувора правда», які є епіграфом до роману, наголошують на його викривальному значенні.

Стендалю властивий гострий і напружений інтерес до політичних проблем. Праці Міньє, Тьєра та ін. про Французьку революцію кінця XVIII століття зміцнювали його антифеодальні та антитиранічні настрої. А в оцінці сучасного йому етапу історії письменник-реаліст стояв, безперечно, на значно демократичніших позиціях, ніж історики ліберальної школи, що після Липневого перевороту перейшли на бік Луї-Філіппа, якого Стендаль називав «найбільшим шахраєм серед королів». Адже з погляду Тьєра і Гізо, що дістали тепер міністерські портфелі, буржуазія ставала провідною силою нації.

Варто сказати кілька слів і про естетичну теорію Стендаля, у якій він виявив себе як справжній новатор, що й у мистецтві керувався прогресивною філософською та громадською думкою. Йдучи за французькими матеріалістами-просвітителями, він вважав, що єдиним джерелом духовного життя людини є сприйняття матеріального світу за допомогою відчуттів, і висунув теорію про соціально-історичну зумовленість мистецтва, теорію, що відіграла дуже важливу роль в естетиці двадцятих років XIX століття.

«Я не можу уявити собі мистецтва поза соціальними умовами, в яких перебуває той чи інший народ. Вони і лише вони зумовлювали його силу і його слабкість, надавали йому значущості або перетворювали у вульгарність», – писав Стендаль.

Жанром, який найповніше відповідав завданням тогочасного французького мистецтва, Стендаль вважав соціально-психологічний роман, що здатний, на його думку, показати широку й правдиву картину дійсності з її соціальними контрастами і живою боротьбою людських пристрастей. Він вимагав лаконічної простоти викладу, наснаженої смислом виразності кожного слова. Стендаль, по суті, був першим теоретиком реалізму у французькій літературі минулого століття. Бальзак в «Етюді про Бейля» сформулював відмінність естетичної програми Стендаля від романтизму як пишномовної, споглядально-меланхолійної «літератури образів». «Існують, навпаки, душі активні, – писав він, – що люблять стрімкість, рух, лаконізм, зіткнення, дію, драму, уникають пустої патетики, мрійництва, прагнуть наслідків. Звідси зовсім інша система. Вона породила те, що я назвав би літературою ідей».

Надзвичайно важливою ланкою концепції нового мистецтва у Стендаля було розуміння характеру позитивного героя. Головні персонажі його романів живуть і діють у конкретному побутовому та історичному середовищі. Це талановиті і відважні молоді люди, нестримна сила почуттів штовхає їх на відчайдушні вчинки, створює у їхньому житті незвичайні ситуації, змушує порушувати нав’язані суспільством норми поведінки.

Перша з прикмет створених Стендалем характерів, їх життєва конкретність – наслідок художнього здійснення найважливішої тези письменника про те, що на формування психології й поведінки людини впливає матеріальне й соціально-історичне оточення, – стала пізніше наріжним каменем усієї естетики французького реалізму XIX ст. Друга – могутні пристрасті, дійова енергія, відважна боротьба за щастя – є виразом своєрідного, властивого Стендалю розуміння моралі.

Автор «Червоного і чорного» – палкий прихильник Гельвеція, французького філософа-матеріаліста, який писав, що кожна людина прагне щастя. Та щастя окремої особи залежить від загальносуспільного добробуту, отже, в умовах ідеальної держави в кожної людини неминуче поєднуються інтереси особисті й громадські.

Стендаль був глибоко переконаний у праві людей на щастя, на повне задоволення їхніх прагнень. Він вірив у духовне багатство людини, в красу її природних почуттів, в її неосяжні творчі можливості. Щастя, як розумів Стендаль, полягає в діяльному житті, в повному виявленні кращих якостей людської натури.

Письменник знав, що в сучасному йому світі неможливо здійснити мрії Гельвеція, бо буржуазне суспільство з його викінченим меркантилізмом, законами, які захищають експлуатацію людини людиною, обмежує розвиток особистості. Тому між особистістю та реакційним суспільством виникає конфлікт, внаслідок якого вона або буде знищена суспільством, або змушена буде вдатися до компромісу. Зображення такого конфлікту лежить, по суті, в основі кожного з творів письменника.

Прогресивний мислитель-матеріаліст, спадкоємець ідей якобінців XVIII століття, друг італійських карбонаріїв, Стендаль надавав теорії боротьби за щастя політичного значення. В бурхливому вияві пристрастей, у вирі людської енергії він хотів бачити ознаку громадського протесту проти реакційного суспільства, надію на майбутні переможні революції.

Матеріалістична естетика Стендаля вимагала насамперед реалістичної конкретизації обраного письменником складного конгломерату філософських, історичних, соціально-політичних, моральних, психологічних та культурних питань. Першим кроком до цієї конкретизації став вибір сюжету «Червоного і чорного», що «дублював» епізод, вихоплений з життя, – процес Антуана Берте.

Стендаль чудово розумів художню переконливість життєвих фактів. «Сувора правда» відтворена тут із науковим розумінням історичного процесу і водночас із такою «енергією художньої прози», що роман і сьогодні вражає читача об’єктивним і страшним показом соціальної несправедливості, ганебного «способу життя» панівних верств, наруги нікчемності над талантом.

У докладному описі місця подій, побуту, що становить етнографічне тло роману, у портретах персонажів немає й тіні гротеску, гіперболізації чи метафоричності. Точно окреслений час сюжетної дії (1826–1830). У романі можна знайти історичні екскурси, що мали характеризувати атмосферу післянаполеонівської Франції. У ньому, часом навіть під справжніми іменами, виведено низку історичних персонажів, використано чимало документальних фактів з практики боротьби тогочасних політичних партій тощо.

Фредерік Стендаль — Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. О. М. Ніколенко

Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. О. М. Ніколенко

Фредерік Стендаль (Анрі Марі Бейль)

1783-1842

Сучасному романістові необхідні відвага та вміння ризикувати, щоб висвітлювати найпотаємніші куточки людської душі та суспільства.

Стендаль

Анрі Марі Бейль, який обрав собі літературний псевдонім Фредерік Стендаль, народився 23 січня 1783 р. у м. Греноблі (Франція), у родині адвоката. Мати хлопчика рано померла, і батько доручив виховання сина католицькому священику — абатові Ральяну, який суворо ставився до юнака. У 1797 р. він вступив до Центральної школи м. Гренобля, потім батько відправив його до Парижа для навчання в Політехнічній школі, проте туди хлопець так і не вступив через політичні події. Стендаль прибув до Парижа через декілька днів після листопадового перевороту 1799 р. (18 брюмера), коли молодий Наполеон I Бонапарт прийшов до влади й оголосив себе першим консулом. У 1800 р. сімнадцятилітній юнак вступив в армію Наполеона. Брав участь у поході в Росію 1812 р., разом із наполеонівською армією зазнав жахи поразки й зимового відступу з Росії.

Після падіння влади Наполеона Стендаль виїхав до Італії, лише іноді відвідував батьківщину. Він полюбив Італію, де були поширені волелюбні ідеї. 1821 р. тут відбулося повстання опозиції, відомої як рух карбонаріїв (Неаполь, Турин та ін.). Через співчуття Стендаля до карбонаріїв італійський уряд звинуватив його в причетності до повстанців і запропонував терміново залишити країну. Однак перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів: «Історія живопису в Італії», «Римські прогулянки», новели «Італійські хроніки», роман «Пармський монастир», повість «Ваніна Ваніні» та ін.

У Франції правила ненависна Стендалю династія Бурбонів, яка викликала гостру критику митця. Ставлення письменника до реакції та режиму Реставрації втілено в його романах. У 1830 р. Стендаль був призначений консулом у маленьке містечко Чівітавекк’я.

Франція між двома революціями

Формування письменника Фредеріка Стендаля відбувалося в період між двома революціями. Це був складний час в історії Франції та всієї Європи. Бурхливі події Французької революції (1789-1794) вплинули на юного Анрі Бейля. Він переймався ідеями свободи, рівності та братерства. Як відомо, Французька революція потерпіла поразку, і після неї настав тривалий період Реставрації. У цей час Франція пережила кілька державних переворотів. Липневу революцію 1830 р. умовно називають другою Французькою революцією. Це було повстання, що призвело до падіння влади Карла X та приходу на престол його кузена — Луї Філіппа, герцога Орлеанського, який установив більш ліберальний режим. Настрої французького суспільства перед Липневою революцією 1830 р. відображено в романі «Червоне і чорне», створеному саме того буремного року.

Е. Делакруа. Свобода, що веде народ. 1830 р.

23 березня 1842 р. Стендаль помер у м. Парижі (Франція). На його могилі, на кладовищі Монмартр, згідно із заповітом митця, викарбувані слова: «Арриго Бейль. Міланець. Писав. Кохав. Жив».

Стендаля вважають засновником реалістичного соціально-психологічного роману у Франції. Він закликав створювати «сучасні трагедії» прозою, досліджувати складну природу людини й суспільства, як це робив В. Шекспір. Мистецтво, на думку письменника, має бути правдивим і бойовим, слугувати громадському благу, виявленню сутності людини й суспільства. Ці погляди митця втілені в його романі «Червоне і чорне» (1830), який став шедевром світової класики.

«Червоне і чорне». Історія створення. За основу сюжету взято матеріали судової хроніки над Антуаном Берте, про якого митець дізнався з газети. Сину коваля Антуанові Берте, який був учителем у домі провінційного дворянина та вчинив замах на життя дружини господаря, було винесено смертний вирок. Стендаль детально стежив за цим судовим процесом, що дав поштовх для створення соціально-психологічного роману. Кримінальна історія не є головною у творі, вона лише наслідок деяких подій, тривалих колізій життя головного героя Жульєна Сореля та його оточення. Письменник прагнув відтворити духовний стан суспільства та свого покоління в складний історичний період між двома французькими революціями.

Панорама французького суспільства. Роман «Червоне і чорне» вийшов друком 1830 р. Дія роману триває з 1826 по 1830 р., у той період, коли вже відбулася Французька революція, Наполеон зрікся влади й у Франції замість романтичних настроїв утверджувалися прагматичні буржуазні відносини. Гроші, як засіб досягнення влади й кар’єри, як необхідна умова того, щоб людина посіла гідне місце в суспільстві, відіграють у романі основну роль. Гроші є наскрізною темою роману, яка поєднує різні соціальні шари й прошарки, столицю й провінцію, визначає біографію головного героя.

Стендаль дав роману промовистий підзаголовок — «Хроніка XIX століття», що має подвійний зміст. З одного боку, автор підкреслив у підзаголовку документальну основу твору, а з іншого — виступив як літописець своєї доби.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Наполеон — кумир французької молоді початку XIX ст.

За часів Стендаля багато юнаків ідеалізували Наполеона, прагнули бути схожими на нього. Наполеон I Бонапарт (1769-1821) був талановитим державним діячем. Він здійснив декілька успішних воєнних кампаній. У листопаді 1799 р., унаслідок державного перевороту, став першим консулом, а 18 травня 1804 р. — імператором Франції. Захоплення військом Наполеона деяких європейських країн (прусська, польська, австрійська кампанії) зміцнило позиції Франції на міжнародній арені. Однак поразка Наполеона у війні 1812 р. проти Росії похитнула позиції наполеонівського уряду й призвела до формування в Європі анти- французької коаліції. Після вступу військ коаліції до Парижа 6 квітня 1814 р. Наполеон відмовився від престолу; повернувся на трон у березні 1815 р. Поразка біля Ватерлоо змусила його вдруге зректися влади 22 червня 1815 р. Останні дні Наполеон прожив на острові Святої Єлени.

Культ Наполеона як виняткової особистості відтворено в романі Стендаля «Червоне і чорне».

А.-Ж. Гро. Наполеон на полі битви біля Прейсиш-Елау. 1807 р.

«Червоне і чорне» — широка панорама життя французького суспільства періоду Реставрації. Події твору відбуваються в провінційному містечку Вер’єрі, духовній семінарії Безансона й столиці Франції — Парижі.

Внутрішній світ героя зображений на широкому соціальному тлі. У центрі уваги митця були актуальні історичні процеси, які відбувалися у французькому суспільстві, та зміни у свідомості людей. Незважаючи на те, що хронологічні рамки роману обмежені, його художній час набагато ширший. У «Червоному і чорному» відтворено наполеонівські часи (юний Жульєн Сорель захоплюється Наполеоном) і навіть далеке XVI ст. (коли Матильда де ла Моль розповідає про трагічну смерть свого предка, коханця королеви Маргарити Наваррської). Пані де Реналь збирається їхати до короля Карла X, щоб просити помилування для коханого.

Перед читачами проходить галерея різних соціальних типів: чиновники провінційного містечка, священнослужителі різних рангів, представники аристократії, судді, селяни, слуги, робітники, ув’язнені, жінки з різних соціальних верств тощо. Образ головного героя — сина господаря лісопилки Жульєна Сореля, котрий мусить сам торувати собі дорогу в житті, — поєднує все це різноманіття доль, поглядів і людських характерів.

Новаторство Стендаля в жанрі роману. У створенні роману Стендаль використав досвід письменників доби Просвітництва (Д. Дефо, Г. Філдінга, Вольтера, Ж. Ж. Руссо та ін.), які першими стали зображувати людину та її приватне життя на тлі суспільства. Стендаль зробив значний крок уперед у жанрі роману, показавши багатогранний вплив середовища на життя та духовний світ героя. Органічний зв’язок людини з її оточенням відрізняє роман «Червоне і чорне» від романів минулого століття. Окрім того, якщо герой у романах доби Просвітництва випробовувався в мандрах, пригодах і незвичайних обставинах, то Жульєн Сорель — самою дійсністю. Реальне життя постійно вчить героя й змушує його робити моральний вибір.

Стендаль був новатором у жанрі роману, започаткувавши такий його різновид, як соціально-психологічний роман. Автор проникає в глибини психології людини, показує сумніви, вагання, несподівані зміни духовних станів особистості на широкому тлі доби. Важливою складовою соціально-психологічного роману Стендаля є типовість обставин і художніх образів. Доля Жульєна Сореля, який піднімається з низів до аристократичних верхів, була характерною для того часу. Типовими були й інші образи, створені письменником, — чиновники, аристократи, священнослужителі тощо. Отже, у «Червоному і чорному» поєднуються елементи романів: біографії, випробування, кар’єри, виховання, хроніки, завдяки яким формується новий різновид реалістичного роману — соціально-психологічний.

У романі «Червоне і чорне» органічно поєднано реалістичні та романтичні елементи. Головний герой Жульєн Сорель на початку свого життєвого шляху має романтичні ілюзії, які поступово руйнуються під впливом прагматичного суспільства. Історії кохання Жульєна Сореля з пані де Реналь і Матильдою де ла Моль також не позбавлені ореолу романтизму. Жінки бачили в Жульєнові Сорелі незвичайного героя, що вирізняється з-поміж свого оточення. Вплив естетики романтизму в романі «Червоне і чорне» виявляється також у поєднанні об’єктивної оповіді з численними психологічними розповідями про те, що відбувається в людській душі, про думки й почуття персонажів, їхній складний духовний світ. Та все ж таки реалістичні елементи переважають у романі «Червоне і чорне»

Іван Франко про Стендаля

«Завдяки зусиллям могутніх талантів і могутніх мислителів — Стендаля, Бальзака, Флобера, братів Ґонкур та Еміля Золя — межі роману розширились у небувалий досі спосіб; при тому вони поглибили цей роман, удосконалили метод творчості й вивели його на шлях суспільно-психологічних дослідів».

над романтичними. Життя і смерть Жульєна Сореля не були героїчними, адже саме життя змінилося, це вже була епоха не видатних особистостей, а тих, кому належали гроші та влада.

ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ Й РЕАЛІЗМУ В РОМАНІ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Хто ж він, Жульєн Сорель — новий Наполеон, Дантон чи Робесп’єр? У центрі роману «Червоне і чорне» письменник поставив звичайну людину свого часу — плебея, сина власника лісопилки Жульєна Сореля, який прагне зробити хорошу кар’єру. Зростаючи серед грубих і неосвічених людей, Жульєн з юних літ вирізнявся надзвичайною обдарованістю й великим бажанням досягти в житті високої мети. Книжки були друзями й вихователями його чутливої душі. Першим учителем Жульєна Сореля став старий лікар, кавалер ордену Почесного легіону, який брав участь в італійських походах армії Наполеона. Від нього юнак почув розповіді про Бонапарта, бідного й не відомого нікому поручика, який став імператором. Жульєн живе думками про Наполеона, котрий зумів завоювати половину Європи. Його також приваблювали видатні діячі Французької революції — Дантон, Робесп’єр та ін. Жульєн Сорель прагнув здійснити щось визначне й героїчне в житті, але прагматичне суспільство не дало йому ніяких шансів стати відомим. У романі поступово розгортається конфлікт між романтичними ілюзіями головного героя та суспільством, де все визначають гроші, влада й титули.

Завдяки своїм здібностям і прагненню до самоосвіти Жульєн знайшов підтримку в абата Шелана, який порекомендував його меру Вер’єра — пану де Реналю — як гувернера для дітей. Пан де Реналь приймає юнака у свій дім, уважає його «хорошим надбанням», купуючи його в батька, старого Сореля, який торгується за свого сина, вимагаючи якомога більшої платні.

Жульєн Сорель страждає не тільки через відсутність грошей, а й через своє принижене становище. Він розуміє, що людині без грошей та звання важко чогось досягнути в тогочасному суспільстві. Та все ж таки герой не відступає від своїх честолюбних планів. Крок за кроком він завойовує повагу пана де Реналя та всіх мешканців його будинку. Роботу в пана де Реналя Жульєн сприймає лише як перший крок для подальшого просування в обраній кар’єрі священнослужителя.

Несподівано пані де Реналь виявила симпатію до здібного юнака, і між ними спалахнула палка пристрасть. Стендаль показує різні етапи кохання, яке відкриває Жульєнові Сорелю себе самого й цілий світ. Спочатку він сприймає кохання як «битву», «воєнну кампанію» у боротьбі з такими пихатими багатіями, як пан де Реналь. Але поступово він віддається любовним почуттям з усією щирістю й силою молодості. Однак Жульєн та Луїза де Реналь не довго були щасливими. Унаслідок суспільного осуду та порушення церковних законів Жульєн Сорель вимушений був залишити дім пана де Реналя й виїхати на навчання в семінарію до Безансона.

Тут на нього чекали не кращі враження, ніж у Вер’єрі. Семінаристи, за спостереженнями Жульєна, переймалися не стільки служінням Богові, скільки прагненням отримати хороші парафії та розбагатіти. Герой не поділяє їхні тваринні інстинкти, брутальні розваги, нікчемні розмови, тому в церковному середовищі, як і у Вер’єрі, він протиставлений іншим. Жульєн зробив для себе висновок: що більше він знає і мислить, то більше заздрісних ворогів у нього з’являється. Тож він продовжує відшліфовувати вміння лицемірити, яке він почав опановувати у Вер’єрі.

Щасливий збіг обставин і підтримка абата Пірара привели Жульєна Сореля в будинок маркіза де ла Моля, представника столичної верхівки й державного діяча. Герой спрямовує всі свої зусилля на опанування «мистецтва жити в Парижі»: гарно одягатися, мати вишукані манери, вести світський спосіб життя. Спостерігаючи за життям столичної аристократії, Жульєн усвідомлює, що він набагато розумніший та талановитіший, проте низьке походження й відсутність грошей не дають йому змоги посісти гідне місце в суспільстві.

У домі маркіза де ла Моля Жульєн зустрічає нове кохання — Матильду, дочку господаря. Спочатку пихатість і чванливість юної Матильди викликають у Жульєна Сореля відразу й ненависть. Однак із часом він переконується, що Матильда — не бездушна лялька, а розумна дівчина, яка зовсім не схожа на дівчат свого часу. І Матильда бачить у Жульєнові незвичайного героя. Романтично налаштована дівчина покохала Жульєна Сореля, проте в її душі борються марнославство титулованої особи й велика пристрасть, яка згодом перемагає. А Жульєн, зазнавши мук приниження та сумнівів, нарешті стає рівним у коханні. У момент найбільшого щастя для героя, коли Матильда готова взяти з ним шлюб, а її батько навіть добився для нього посади поручика й надав грошову ренту, пан де ла Моль отримав лист від пані де Реналь, у якому вона звинувачує Жульєна в ницості й жадібності, у використанні жінок із вищого світу для досягнення марнославних планів.

Цей лист — своєрідна кульмінація роману. Жульєн, який розуміє, що руйнується все, до чого він так довго йшов у житті й до чого він доклав так багато зусиль, у розпачі вирушає у Вер’єр і стріляє в пані де Реналь у місцевій церкві. Незважаючи на те, що пані де Реналь не загинула й навіть вибачила його, на Жульєна Сореля чекає смертна кара. Обидві жінки — Матильда де ла Моль, яка чекає дитину від Жульєна, і пані де Реналь, яка кохала його понад усе, прагнуть урятувати героя, та він відмовляється від апеляції, ніби шукаючи смерті. Чому? Можливо, тому, що його кар’єра, до якої він так довго й важко йшов, остаточно зруйнована; у нього не залишилося сил для боротьби із суспільством, у якому він так і не зміг стати героєм і переможцем. А можливо, тому, що жити в приниженому становищі, приземленим життям він не може… У своєму слові на суді Жульєн Сорель визнає свою провину — замах на вбивство, але водночас й обвинувачує суспільство, яке «убиває» усе людське й талановите.

Доля Жульєна Сореля була трагічною. Йому, людині виняткових здібностей, не знайшлося місця в буржуазному суспільстві, де романтичні герої стали непотрібними. Гроші, титули, посади, прагматичний розрахунок значили тоді набагато більше, ніж високі ідеї. Отже, образ Жульєна Сореля — це ще одна інтерпретація образу «зайвої людини», яка так і не реалізувала свої можливості.

В. Домогацький. Ілюстрація до роману Стендаля «Червоне і чорне». 1969р.

Індивідуальний стиль Стендаля. Роман «Червоне і чорне» відзначається надзвичайною точністю реалістичних описів і деталей. Уже з перших сторінок твору читачі опиняються в містечку Вер’єрі й ніби стають свідками певних подій.

Письменник достовірно змальовує побут, одяг, помешкання, звичаї людей. Як реаліст, він акцентує увагу на найменших дрібницях життя мешканців Вер’єра — способі життя родини пана де Реналя, умовах, у яких зростав Жульєн Сорель, розмовах провінційних обивателів. Так само правдиво й точно Стендаль зображує столичне життя й життя семінарії.

Стендаль застосовує аналітизм не тільки в зображенні зовнішнього, а й внутрішнього світу героїв. Він показує глибини духовних колізій персонажів, найтонші нюанси їхніх почуттів і переживань.

Поєднання суворої правди реальної дійсності з описами людських пристрастей робить роман «Червоне і чорне» напрочуд цікавим і захопливим.

Символіка. У творі Стендаля є чимало промовистих символів, які своєрідно висвітлюють образи персонажів і ситуації, ніби повертають їх різними гранями. Сама назва роману є символічною, до того ж багатозначною. Червоний колір уперше з’являється в описі вер’єрської церкви (світло, що пробивалося через червоні завіси на вікнах), куди прийшов Жульєн Сорель, зробивши перший крок до своєї кар’єри. У фіналі роману герой стріляє в пані де Реналь у тій самій церкві — і червона кров проливається на підлогу. А ще червоний колір — це колір Христа, його жертви в ім’я людей. Також червоний колір асоціюється з коханням і трагедією. Відомо, що за часів Стендаля офіцерські мундири були червоного кольору (Жульєн мріяв про кар’єру військового), тому, можливо, тут є протиставлення романтичної мрії та прагматичного розрахунку героя. Чорний колір теж має різні символічні значення — це одяг священнослужителів, знак смерті, аскетизм і простота на противагу розкошам і марнославству. Тож що означає «Червоне і чорне»? Кожен розуміє цю назву по- своєму. Тим більше, що наступний (незавершений) роман Стендаля мав назву «Червоне і біле». Можна робити різні припущення щодо подальшого розвитку задуму митця.

У романі є й інші символи. Наприклад, Жульєн Сорель ховає хрест Почесного легіону, який дістався йому в спадок від старого лікаря. Це символ пам’яті юнака про єдину людину, яка в дитинстві любила його, а також прагнення здійснити щось героїчне в житті.

В. Домогацький. Ілюстрація до роману Стендаля «Червоне і чорне». 1969 р.

Стендаль «Про кохання»

Трактат Стендаля «Про кохання» дає уявлення про погляди митця щодо складної природи цього почуття. Він уважав, що є чотири види кохання: 1) кохання як нездоланна пристрасть; 2) кохання-розвага відповідно до світських звичаїв; 3) фізичне кохання, засноване на інстинктах; 4) кохання-марнославство, коли, наприклад, чоловік тішить своє самолюбство, володіючи гарною жінкою, як коштовною річчю чи добрим конем. Про зародження кохання Стендаль писав, що воно має кілька етапів: захоплення, думка про насолоду, надія, поступове наближення до об’єкта кохання, перша кристалізація кохання (пошук чеснот в об’єкті поклоніння), сумніви, друга кристалізація (усвідомлення «вона (або він) мене кохає»). «Жінкою не може керувати звичка до поміркованості, натомість чоловіки, хоча й інколи віддаються пристрасті, мають більше розуму й розважливості в любовних справах». • А як ви вважаєте? Думки з трактату «Про кохання» деколи перегукуються із сюжетними колізіями роману «Червоне і чорне». Знайдіть ці уривки.

В. Домогацький. Ілюстрація до роману Стендаля «Червоне і чорне». 1969 р.

Скеля, де переховується герой, стає його захистом і притулком від лицемірства та приниження. Там, на лоні природи, він відчуває себе вільним від суспільства, тому скеля в романі — символ волелюбності героя.

Чимало деталей, пов’язаних із любовними історіями, теж стають символічними. Наприклад, пасмо відрізаного волосся Матильди де ла Моль — символ подолання нею пихатості. До речі, Матильда в певний день носила траур на знак жалоби за загиблим родичем, коханцем Маргарити Наваррської. Це символ романтичної свідомості героїні.

Маркіз де ла Моль прагне, щоб Жульєн Сорель, який виконував обов’язки секретаря, позбавився провінційних манер, і просить його замінити чорний костюм на синій, більш вишуканий та світський. Маркіз навіть посилає Жульєна в театр, щоб той навчився правильно поводитися в столичному товаристві. Отже, до Жульєна Сореля ставляться в столиці як до частини інтер’єру, що має відповідати запитам знатного аристократа. Роман «Червоне і чорне» залишає широкий простір для роздумів. Для кожного покоління тут знайдуться цікаві сторінки, які змусять замислитися над тим, що потрібно молодій людині та як вона входить у широкий світ, чого прагне й що заважає здійснитися її мріям.

Диарея и нарушение всасывания с желчными кислотами | Причины и лечение

Что такое желчный пузырь и желчь

Диаграмма, показывающая печень

Желчь — это жидкость, вырабатываемая в печени. Желчь содержит различные вещества, включая желчные пигменты, желчные кислоты, соли желчных кислот, холестерин и лецитин. Желчь проходит по крошечным трубочкам, называемым желчными протоками. Желчные протоки соединяются (как ветви дерева), образуя главный желчный проток. Желчь постоянно капает по желчным протокам в главный желчный проток, а затем в кишечник.

Желчный пузырь находится под печенью на правой стороне верхней части живота (брюшной полости). Это похоже на мешочек, который выходит из главного желчного протока и наполняется желчью. Это «резервуар», в котором хранится желчь. Желчный пузырь сжимается (сокращается), когда мы едим. Это выводит накопленную желчь обратно в главный желчный проток. Желчь проходит по оставшейся части желчного протока в двенадцатиперстную кишку, которая является первой частью тонкой кишки (кишечника) после желудка.

Затем желчь перемещается вместе с остальным содержимым кишечника по тонкой кишке.Последняя часть тонкой кишки называется терминальной подвздошной кишкой, которая затем ведет к толстой кишке (толстой кишке). Обычно большая часть желчных кислот проходит из терминального отдела подвздошной кишки обратно в кровоток, т.е. они реабсорбируются в кровоток.

Что такое диарея желчной кислоты?

Если желчные кислоты не реабсорбируются в кровоток, они попадают в толстую кишку (толстую кишку). Желчные кислоты в толстой кишке вызывают аномально высокий уровень воды и солей, попадающих в толстую кишку из кровотока.Повышенное количество воды и солей в толстом кишечнике вызывает водянистую диарею.

Диарею желчных кислот иногда называют мальабсорбцией желчных кислот, потому что диарея вызвана неспособностью организма остановить потерю воды и солей в кишечнике.

Что вызывает диарею с желчью?

Диарея с желчными кислотами может быть вызвана рядом заболеваний кишечника, особенно последней части тонкой кишки (терминальный отдел подвздошной кишки), которая затем ведет к толстой кишке (толстой кишке).Например, кислотная диарея кишечника может быть вызвана удалением терминального отдела подвздошной кишки или заболеванием, которое называется болезнью Крона.

К другим состояниям, которые могут привести к диарее желчных кислот, относятся удаление желчного пузыря (холецистэктомия), целиакия, заболевания поджелудочной железы и после лучевой терапии. Диарея с желчными кислотами также может быть вызвана некоторыми лекарствами, в том числе метформином, который используется для лечения диабета 2 типа.

Однако у многих людей, страдающих диареей желчной кислотой, нет очевидной причины.Это называется идиопатической диареей желчных кислот, что означает, что причина неизвестна.

Насколько распространена диарея желчных кислот?

Подсчитано, что от диареи желчной кислоты страдает примерно 1 человек из 100. Считается, что от диареи желчных кислот страдает примерно 1 из 3 человек, у которых диагностирован синдром раздраженного кишечника. Диарея с желчными кислотами, причина которой неизвестна (идиопатическая диарея с желчными кислотами), чаще всего возникает у мужчин и женщин в возрасте от 30 до 70 лет.

Каковы симптомы диареи желчной кислоты?

Диарея часто бывает длительной.См. Также отдельную брошюру «Диарея».

Понос обычно водянистый без крови. Диарея может возникать постоянно (непрерывно) или приходить и уходить (периодически). Других симптомов может не быть, но это будет зависеть от причины диареи, вызванной желчными кислотами.

Как диагностируется диарея желчной кислоты?

Диарея с желчными кислотами, если ее часто диагностируют только при испытании лекарства, используемого для лечения (см. Ниже). Лекарства обычно очень эффективны, поэтому уменьшение диареи при приеме лекарства указывает на вероятный диагноз диареи желчных кислот.

Однако вам нужно будет сдать анализы крови и образец стула (фекалий), чтобы узнать, есть ли какие-либо другие причины диареи. Есть также некоторые специальные тесты на диарею с желчной кислотой. Эти тесты включают:

• Тест под названием ⁷⁵ селен гомохолевая кислота таурин ( ⁷⁵ SeHCAT), измеряющий количество желчных кислот в стуле; или
• Анализ крови на 7a-гидрокси-4-холестен-3-он (C4). Повышенный уровень указывает на диарею желчных кислот.

Какие методы лечения диареи желчной кислоты?

Основные методы лечения диареи желчных кислот — это диета с низким содержанием жиров и прием лекарства, называемого связующим желчных кислот. Диета с низким содержанием жиров помогает уменьшить симптомы диареи с желчью. Лекарства, которые связываются с желчными кислотами в кишечнике (кишечнике), обычно очень эффективны. Примерами лекарственных средств, связывающих желчные кислоты, являются колестирамин, колестипол или колесевелам. Колестирамин — это лекарство, которое чаще всего используется и обычно очень эффективно.Было показано, что колесевелам эффективен, если лечение холестирамином не дает результата.

Другие лекарства, которые используются для лечения любой причины диареи, также могут применяться для лечения диареи с желчной кислотой. См. Дополнительную информацию в отдельной брошюре «Лекарство от диареи».

Что в итоге?

Большинство людей с диареей желчных кислот, причина которой неизвестна (идиопатическая диарея желчных кислот), очень хорошо поддаются лечению препаратами, связывающими желчные кислоты. Однако вам может потребоваться продолжать прием лекарства в течение длительного времени (лет), чтобы остановить диарею.

Диарея с желчными кислотами может быть вызвана основным заболеванием, поражающим кишечник. Результат (прогноз) будет зависеть от основного состояния кишечника.

Диагностика желчной диареи путем измерения фактора роста фибробластов натощак и после приема пищи 19

Задний план: Дефицит фактора роста 19 фибробластов гормона подвздошной кишки (FGF19) был описан у пациентов с диареей желчных кислот (BAD), но уровни FGF19 натощак не обладают достаточной диагностической силой.Мы оцениваем, имеет ли однократный постпрандиальный отбор образца FGF19 большую дискриминационную ценность, чем FGF19 натощак, для обнаружения BAD, и оцениваем воспроизводимость FGF19 натощак.

Материалы и методы: Были включены 26 пациентов, последовательно направленных на тест удержания гомохолевой кислоты Se (SeHCAT). Уровень FGF19 в сыворотке крови измеряли после ночного голодания и снова через 1 час после еды и снова через 1 неделю в состоянии голодания.

Результаты: Девять из 26 пациентов имели SeHCAT менее 10%, а FGF19 натощак был ниже [медиана 62 пг / мл, межквартильный диапазон (IQR): 47-67], чем у 17 пациентов контрольной группы диареи с SeHCAT не менее 10% (медиана 103 пг / мл. , IQR: 77-135, P = 0,006). Постпрандиальный FGF19 у пациентов с БАД (61 пг / мл, IQR: 48-69) был аналогичен значениям натощак (P = 0,59) и незначительно увеличивался в контрольной группе с диареей (137 пг / мл, IQR: 88-182; P = 0.25). Разница в постпрандиальном FGF19 между контрольными пациентами с БАД и диареей была очень значимой (P <0,001).

Вывод: Разница в сыворотке FGF19 между группами пациентов с БАД и контрольной диареей усиливается после приема пищи. Внутри каждой группы разница между FGF19 натощак и после приема пищи не была статистически значимой. Необходимы дальнейшие исследования стимулированного ответа FGF19 для выяснения его роли в BAD.

Общие сведения о диарее с использованием желчных кислот

Диарея желчных кислот (BAD) — это состояние, при котором желчные кислоты не обрабатываются должным образом в пищеварительной системе, что приводит к симптомам хронической диареи. Это состояние также может быть известно как мальабсорбция желчных кислот (БАМ).

Однако исследования 2009 года показывают, что это заболевание не всегда может быть вызвано мальабсорбцией. Исследователи в этой области считают, что БАД не такое редкое заболевание, как когда-то считалось.

Они также считают, что BAD — это недиагностируемое состояние, которое следует учитывать всем, кто страдает хронической диареей неизвестной причины, в частности, людям, у которых есть симптомы синдрома раздраженного кишечника с преобладанием диареи (СРК-Д) или функциональные расстройства. понос. Проблема с этим заниженным диагнозом заключается в том, что он может помешать людям получить надлежащее лечение.

Симптомы

БАД проявляется в первую очередь как переживание хронических приступов диареи.Также могут присутствовать некоторые или все из следующих симптомов:

• Водянистый понос
• Понос, неотложный
• Понос посреди ночи
• Несчастные случаи с загрязнением
• Вздутие живота

Причины

Чтобы лучше понять БАМ, нужно узнать, как должно работать пищеварение. Желчные кислоты вырабатываются печенью и хранятся в желчном пузыре. Когда вы едите продукты, содержащие жиры, эти кислоты попадают в тонкий кишечник, поэтому жиры могут расщепляться и всасываться в организм.

Затем желчные кислоты реабсорбируются на уровне тонкой кишки обратно в печень для повторного высвобождения по мере необходимости. Обычно лишь небольшое количество этих кислот попадает в толстую кишку.

Однако при наличии БАД чрезмерное количество желчных кислот попадает в толстую кишку. Это приводит к усилению секреции жидкости, в результате к водянистому стулу и ускорению перистальтики кишечника — и то, и другое заканчивается симптомами диареи.

Хотя считалось, что дисфункция связана с нарушением всасывания, исследования показывают, что на самом деле проблема может заключаться в перепроизводстве желчных кислот.Это может быть связано с дисфункцией петли обратной связи, которая должна подавлять выработку желчных кислот.

Следующие проблемы со здоровьем могут способствовать развитию БАД:

Диагностика

Врачи характеризуют мальабсорбцию желчных кислот по типу, в зависимости от ее причины:

• Тип 1: Вторичное заболевание или резекция подвздошной кишки
• Тип 2: Идиопатический или первичный (причина неизвестна)
• Тип 3: Вторичный по отношению ко всем другим типам желудочно-кишечных заболеваний

Учитывая новый взгляд на роль ингибирования петли обратной связи для синтеза желчных кислот, термин идиопатическая мальабсорбция желчных кислот (I-BAM) может выйти из употребления.

Тестирование

Оптимальный диагностический тест на наличие BAD называется тестом на гомотаурохолевую кислоту 75-селен (SeHCAT). Это тест ядерной медицины, в котором пациенту дают капсулу для перорального проглатывания, а затем проводят сканирование всего тела. . Повторное сканирование запланировано через семь дней.

Капсула содержит SeHCAT, который используется для оценки способности тонкого кишечника удерживать желчные кислоты. Уровень удержания ниже 15% считается показателем присутствия БАМ.Взаимодействие с другими людьми

К сожалению, этот тест недоступен в Соединенных Штатах. Считается, что отсутствие доступа к тесту 75SeHCAT способствует заниженной диагностике BAD.

Некоторые врачи прибегают к испытанию лекарств от BAD в качестве альтернативы тесту 75SeHCAT. Если лечение приводит к улучшению симптомов, диагнозом становится BAD (или BAM).

Одним из недостатков этого является то, что одно из основных лекарств, используемых при БАД, плохо переносится.Его часто прекращают, особенно когда людям не поставлен окончательный диагноз, который может помочь в соблюдении режима лечения.

В настоящее время в Соединенных Штатах Америки третий метод требует 48-часового сбора стула для анализа желчных кислот в толстой кишке. Считается наиболее прямым способом выявления пациентов с BAD.

IBS-D или функциональная диарея

BAD считают, что у многих людей с СРК-Д или функциональной диареей на самом деле есть БАД.Исследования показывают, что БАД может быть причиной примерно одной трети случаев СРК-Д и от 40% до 50% случаев функциональной диареи.

Лечение

В случаях, когда BAD является результатом идентифицируемого заболевания, лечение будет сосредоточено на устранении самого заболевания. В случаях, когда не может быть идентифицирована основная причина, BAD будет лечиться классом лекарств, известных как секвестранты желчных кислот или связывающие вещества.

Такие лекарства, по-видимому, воздействуют на симптомы БАД, связываясь с кислотами и тем самым уменьшая их влияние на толстый кишечник.Это текущие члены этого класса, рецепт которых для BAD будет считаться не по назначению:

Эти лекарства обычно эффективны при устранении симптомов БАД. Однако, когда лекарства назначаются в дозировке, соответствующей состоянию, в котором они одобрены FDA (например, высокий уровень холестерина), могут возникнуть запоры и другие симптомы со стороны пищеварения.

Если вам прописали одно из этих лекарств, важно поработать со своим врачом, чтобы подобрать дозировку, которая вам подходит.Эти лекарства могут повлиять на всасывание других лекарств, которые вы, возможно, принимаете. Поэтому их следует принимать за четыре-шесть часов до или после любого другого необходимого лекарства.

Слово от Verywell

Хотя необходимы дальнейшие исследования, теперь кажется, что БАД встречается чаще, чем считалось ранее. Если вам поставили диагноз СРК-Д или иным образом вы имеете дело с симптомами хронической диареи — а ваш врач еще не исключил БАД — вы можете обсудить с ними проблему, чтобы увидеть, является ли это недиагностированное состояние здоровья его корнем. ваших симптомов.

Дорота Трупп | Как естественным образом увеличить выработку желчи?

Как естественным образом увеличить выработку желчи?

В сегодняшнем сообщении в блоге я хотел бы погрузиться в тему недостаточного производства желчи. Давайте посмотрим на симптомы и распространенные причины.

Что наиболее важно, давайте узнаем о проверенных пищевых решениях и естественных стратегиях, которые помогают увеличить выработку желчи для лучшего переваривания жиров и улучшения здоровья.

Часто вы можете подозревать, что у вас дефицит желчи, когда у вас есть проблемы с перевариванием жиров, а также когда вы одновременно испытываете несколько из описанных ниже симптомов:

• Плотность живота
• Изжога
• Вздутие живота
• Запор
• Боль под грудной клеткой справа
• Тошнота после жирной пищи
• Плавающий стул в воде вашего туалета, который трудно выбросить.
• Стул бледный, желтоватого цвета
• Неожиданная прибавка в весе
• Усталость
• Дефицит жирорастворимых витаминов, вызывающий множество симптомов в организме
• Желтуха — пожелтение глаз и кожи
• Камни в желчном пузыре

Многие из моих пациентов страдают сочетанием этих симптомов.Дефицит выработки желчи — распространенная проблема, когда вы страдаете дисбалансом пищеварения.

Некоторые общие причины:

• Продолжительное соблюдение обезжиренной диеты
• Наличие ранее существовавшего состояния, например ожирения печени
• После удаления желчного пузыря
• Больной дисбактериозом
• Поврежденная слизистая оболочка желудочно-кишечного тракта, рубцовые ткани, ВЗК, болезнь Крона
• Страдает расстройством пищевого поведения

Что такое желчь?

Желчь — это жидкость от темно-зеленого до желтовато-коричневого цвета, вырабатываемая печенью и способствующая перевариванию липидов в тонком кишечнике.Он непрерывно вырабатывается печенью, накапливается и концентрируется в желчном пузыре. После еды эта накопленная желчь выводится в двенадцатиперстную кишку.

Печеночная желчь состоит из 98% воды, 0,7% солей желчных кислот, 0,2% билирубина, 0,51% жиров (холестерина, жирных кислот и лецитина) и 200 мэкв / л неорганических солей. Два основных пигмента желчи — это оранжево-желтый билирубин и его окисленная форма биливердин зеленого цвета. При смешивании они ответственны за коричневый цвет кала.У взрослых в день вырабатывается от 400 до 800 миллилитров желчи.

1. Желчь превращает жир в эмульсию, увеличивая всасывание жира. Желчь является важным «обезжиривателем» и «эмульгатором» пищевых жиров. Желчь также важна для использования жирорастворимых витаминов A, D, E и K. Когда подкисленная пища попадает в тонкий кишечник из желудка, соли желчных кислот подщелачивают пищу, подготавливая питательные вещества для усвоения в тонком кишечнике.

2. Другая роль желчи — способствовать детоксикации. Желчь содержит конъюгированные токсины от 2 фаз детоксикации печени. Эти токсины могут включать канцерогены, химические ксенобиотики, фармацевтические препараты и тяжелые металлы, такие как ртуть, алюминий и свинец.
3. Желчь контролирует микробный баланс
4. Помогает вывести из организма лишний холестерин, который вам не нужен.
5. Смазывает толстую кишку, позволяя пище легче проходить через пищеварительный тракт.

Последствия дефицита желчи для здоровья:

Желчная недостаточность оказывает значительное влияние на ваше общее состояние здоровья.

Когда вы испытываете недостаточность желчи, вы не можете правильно расщеплять пищевые жиры. Жиры вырабатывают гормоны и несут жирорастворимые витамины. Легко понять, что вы столкнетесь с дефицитом жирорастворимых витаминов, таких как витамины A, D, K и E, а также начнете испытывать эндокринный дисбаланс и проблемы с детоксикацией.

Эндокринный дисбаланс может проявляться в нарушениях менструального цикла, проблемах с весом, сухой коже, усталости, повышенной чувствительности к холоду или теплу, преобладанию эстрогена, POCS, и это лишь некоторые из них.

Недостаток желчи вызывает симптомы пищеварения, подобные упомянутым выше.

Чтобы диагностировать желчную недостаточность, я бы посоветовал вам сделать анализ крови, для чего вам необходимо обратиться к терапевту или диетологу / натуропату.

• Вы будете смотреть на свой уровень холестерина. Если они ниже 170, возможно, имеется желчная недостаточность.
• Также важно следить за увеличением или снижением ферментов печени АЛТ (> 30, <10) или АСТ (> 30, <10), GGTP (> 30) может указывать на дисфункцию и / или застой в печени и низкий производство желчи.
• Кроме того, анализ пищеварительного стула может помочь определить непереваренный жир в стуле, который вызван низким образованием желчи.

Хорошая новость в том, что вы можете многое сделать, чтобы улучшить отток желчи и помочь себе хорошо переваривать жиры.

Обычный подход — поддерживать печень с помощью диеты, гидратации и определенных травяных и пищевых вмешательств.

1. Правильная гидратация необходима для детоксикации печени и выработки желчи. Примерно 85% желчи состоит из воды.
2. Горькая пища отлично стимулирует выработку желчи.Вы можете выбрать из всех темно-зеленых листовых овощей, а также свеклу, артишоки и соленые огурцы.
3. Такие напитки, как жареный чай из корня одуванчика, чай с лимоном, сок сельдерея и кофе, стимулируют выработку желчи.
4. Добавки, такие как шведская горечь, которые представляют собой набор горьких трав в одной невероятной формуле. Лучше всего принимать их за 10-15 минут до каждого приема пищи.
5. Соли желчных кислот, такие как холин, глицин и таурин в виде добавок, помогут вырабатывать желчь.
6. Регулярное время приема пищи и приемы пищи, содержащей жиры, также стимулируют выработку желчи.
7. Травы: трифала, мумиджит, гудучи, гибискус
8. Специи: семена пажитника, палочка корицы, куркума, имбирь
9. Есть две диетические рекомендации в зависимости от вашей конкретной проблемы с желчью;

• Для разжижения желчи рекомендуется есть вареную свеклу, артишоки, топинамбур, морковь и яблоки.
• Чтобы очистить печень и желчный пузырь от перегруженной желчи: рекомендуется есть вареную листовую зелень, рукколу, свежий сок лайма / лимона, сок алоэ вера, грейпфрут.

При прерывистом лечении вам может потребоваться добавка бычьей желчи, чтобы сразу же ограничить некоторые неприятные симптомы.

Начните, познакомьтесь с улучшенной диетой, травами, пищевыми добавками и кусачками для стимулирования естественного производства желчи.

Это были ваши необходимые желчи. Если вы хотите получить индивидуальное руководство, не стесняйтесь заказывать у меня индивидуальную консультацию.