Читать книгу Не судилось Михайло Старицького : онлайн чтение

Михайло Петрович Старицький
НЕ СУДИЛОСЬ
(Драма в 5 дiях)

Високоповажному артистовi Миколi Карповичу Садовському присвячує автор

Дiйовi люде

Iван Андрiйович Ляшенко – 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи.

Анна Петрiвна – 40 лiт, його жiнка; закида часом по-українськи, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов – кузен Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий.

Зiзi – дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.

Михайло – син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.

Павло Чубань – його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.

Жозефiна – швейцарка, учителька.

Катря Дзвонарiвна – дiвчина молода, селянка.

Горпина Дзвонариха – її мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань – парубок, годованець Дзвонарiв.

Пашка – подруга Катрi.

Степанида – покритка, п’яничка й плетуха.

Шльома – жид, орендар.

Харлампiй – старий лакей.

Аннушка – покоївка; вертка на всi заставки.

Селяне, соцькi, парубки, дiвчата, дворовi.

Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.

Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю – мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю – два мiсяцi.

Дiя перша

Панський садок. Налiво вiд слухачiв – стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом – вулиця. Просто – дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.

Вихід  I

Михайло, розкiшне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м’яча.

Михайло (курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягається). Та з цiєю дрiбнотою нудно й воловодитись… тiльки Павло й зможе!

Голоси (за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

Павло (за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Голоси (за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!

Михайло. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, – здається, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.

Зiзi (здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!

Жозефiна. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr1
  Лишiть мою хустку (франц.)

[Закрыть] .. . Вi не карош!

Зiзi. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Жозефiна. Вi не рвi!

Михайло. Не руш собаки! Лиши менi зараз!

Зiзi. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).

Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

Зiзi. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

Михайло. Чекай же! (Устає).

Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.

Як розпустилась! Ну, я з матiр’ю побалакаю про тебе!

(Знов лягає).

Павло (з-за вiкна). А це коло бича – обiд, бачите? То вимовляється – р-р-р-р! Кажiть!

Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

Михайло. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працює. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографiї ради… А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi – карi, але глибокi, темнi; а погляд – такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надає i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було її; треба б довiдатись через Пашку.

Вихід II

Анна Петрiвна пiд руку з Бєлохвостовим.

Анна Петрiвна (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Бєлохвостов. Ну, уволь, ma chere2
  Моя люба (франц.)

[Закрыть] ; я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать – сейчас подлецом выругает.

Анна Петрiвна. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

Михайло (схоплюється). А, мама! Микола! (Цiлує у матерi руку, а з Миколою обнiмається). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.

Анна Петрiвна. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату)

.

Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Бєлохвостов. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

Михайло. Ще не зовсiм.

Бєлохвостов. Передержка или диссертация только?

Михайло. Дисертацiя.

Бєлохвостов. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

Михайло. Нi туди, нi туди.

Бєлохвостов. Как так? Свободным художником? Sans profession?3
  Без певного фаху (франц.)

[Закрыть].

Михайло. Sans profession!

Бєлохвостов. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

Михайло. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, – на користь народовi!

Бєлохвостов. А! Ты хлопоман еn forme?4
  Справжнiй, формений (франц.)

[Закрыть]. У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

Михайло. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не бачив Америки – значить, нема, не чув про Канта – значить, вигадали! Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писi! Живеш в Українi, то знай її й мову!

Бєлохвостов. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement5
  По-перше (франц.)

[Закрыть], с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:

6
  По-друге (франц.)

[Закрыть] кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєтьих, я – за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher7
  Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.)

[Закрыть], приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С’еst le mot!8
  Оце слушний вираз (франц.)

[Закрыть].

Михайло. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас тiльки накрадено високих слiв: «цивилизация», «культура», «общечеловеческие интересы»! Ти за цiвiлiзацiю – на словах, а в серцi її ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi – про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її пiд один аршин – вадить i кравцевi, i сукнi, – то це кожному звiсно. Кожному народовi бажається виробити собi такi форми, у яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у своїй власнiй одежi найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду!

Бєлохвостов. Однако ты красноречив. Je te feliete9
  Я тебе вiтаю (франц.)

[Закрыть] – прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

Михайло. Ви всi вихваляєтесь любовiю до всього люду, – брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiхуєтесь, що – цiлий свiт.

Анна Петрiвна (виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо швидче з дiтьми та йдiть до нас!

Бєлохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

Анна Петрiвна

. О чем это у вас тут спор?

Бєлохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

Анна Петрiвна. Миша мой молодец! (Цiлує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; этим пренебрегать нельзя.

Михайло. Для чого заставляєте ви мене пiдлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

Анна Петрiвна. Вот этой эксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, – не правда ли, Nicolas?

Бєлохвостов. Certainement10
  Безперечно (франц.)

[Закрыть].

Михайло. Хто за кар’єрою ганяється…

Анна Петрiвна. Ну, вот, вот…

Бєлохвостов. Да вы, сherе soeur11
  Люба сестро (франц.)

[Закрыть], не наседайте! Уляжется!

М й х а й л о. По собi судиш?

Бєлохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма його). Мы еще с тобою на эти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне – одобряю.

Анна Петрiвна. Тоut a fait charmant!12
  Чудово! (франц.)

[Закрыть].

Вихід III

Тi ж i Жозефiна й Зiзi.

Жозефiна. Маdаmе! С’еst imроssiblе аvес Zizi!13
  Мадам, Зiзi просто неможлива (франц.)

[Закрыть].

Анна Петрiвна. Ах, вечно с жалобами… Qu’est-ce qu’il y a la?

14
  Що там таке? (франц.)

[Закрыть].

Жозефiна. ЕIIе mе gгоnde, еllе mе taquinе»15
  Вона мене лає, вона мене дражнить (франц.)

[Закрыть].

Анна Петрiвна. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!16
  Ви самi надто суворi! (франц.)

[Закрыть].

Михайло. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства розбещена!

Анна Петрiвна. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!

Бєлохвостов. Зiнька? С’еst joli!17
  Чудово! (франц.)

[Закрыть].

Михайло. Нехай буде й по-модньому – Зiзi, хоч, на мене, вона бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна калiка!

Бєлохвостов. С’еst trор fогt!18
  Це занадто! (франц.)

[Закрыть]. Милый, резвый ребенок, не больше!

Анна Петрiвна (до Михайла). Оставь, пожалуйста! Ты доведешь меня до мигрени.

Зiзi проходить здаля.

Зизи, Зизи! Ступай сюда!

Зiзi пiдходить з опущеними очима.

Анна Петрiвна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

Бєлохвостов. Ах, mа соusinе19
  Моя кузино (франц.)

[Закрыть], не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

Зiзi (пiдбiгає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.

Анна Петрiвна. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная – и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, – чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.

Жозефiна сумна; Зiзi пересмiюється з Бєлохвостовим i йдуть далi.

Михайло. Ne vous chagrinez pas!20
  Не сумуйте! (франц.)

[Закрыть].

Анна Петрiвна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).

Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша її, проводячи по дорозi.

Павло (за вiкном). Ну, тепер – годi! Рушайте додому! Спасибi за увагу й слухнянiсть!

Вихід IV

Пашка i Михайло.

З школи виходять дiти з книжками, кунштуками21
  Кунштуки – малюнки. Тут – абетка з кольоровими малюнками

[Закрыть]; жарти i смiх стиха. Позаду кiлька дорослих. Наостанцi Пашка.

Старшi. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!

Пашка входить i озирається кругом.

Михайло (повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiряється на чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiкається принизити, осмiяти; а заступитись нема кому. I все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! I ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).

Пашка. А вчитись до школи.

Михайло. Хiба?

Пашка. Авжеж! Думаєте – стара?

Михайло. Куди там! А тiльки здивувало мене, що ти нiчого перше не казала, а це здумала.

Пашка. А що ж? Захотiлось вивчитись на гулянках читати, щоб i самiй можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такi занятнi та втiшнi!

Михайло. Добре, добре єси задумала. I вивчишся?

Пашка. А чому ж нi? Аби хiть.

Михайло. А трудно здалося?

Пашка. Не так трудно, а якось нiяково з малими сидiти. От Варка Горбанiвна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.

Михайло. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати… А Катря де? Може, тут?

Пашка. Нi, вона дома; у неї мати чогось слабує, то нi на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, – ще за батька почала.

Михайло. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом i вчилися.

Пашка. Добре. А що, вам подобається?

Михайло. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брiвоньки – в свiтi нема!

Пашка. Чи ба, як у око впала! А от ви стережiться залицятись до неї.

Михайло. Або що? Хiба не можна любувати красою, тiшить серце розмовонькою дiвочою?

Пашка. Та то, що у неї Дмитро є.

Михайло. Хто ж це?

Пашка. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зiтхає).

Михайло. Ну, то й щасти боже; а менi що до того?

Пашка. А то, що Дмитро дуже заздрiсний, завзятий i Катрю коха без душi. (Зiтхає).

Михайло. Про мене, Семене, аби я Йван!

Пашка. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.

Михайло. Овва! Злякались!

Пашка. Нi, далебi, – вiн страшний!

Михайло. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тiльки постояти з дiвчиною, побалакати, – то вже й язики чешете. Хiба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотiв? Хiба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощi замiшати?

Пашка. Розказуйте, розказуйте! Так i повiрили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тiльки, аби час пробавити, а щоб про iнше й на думцi не мав?! Ще парубок – може, а що пан – зроду!

Михайло. Та я за панiв не обстоюю!.. Але, здається, я нiчим не образив нiкого, а зо всiма вами щиро, як з рiвними.

Пашка. Крий боже! За вас всi чисто… i Катря так, – боже! Питала навiть, чого пана Михайла третiй день не видко?

Михайло. Невже питала?

Пашка. I не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всi дiвчата за вами аж-аж-аж! А Катрi й надто сподобались. Тiльки й мови, що про вас…

Михайло. Брешеш!

Пашка. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали! (Смiється).

Михайло. Де там почервонiв? Пустуєш! То у мене звичка така… Адже, пам’ятаєш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув!

Пашка. Пам’ятаю, пам’ятаю – ви добрi були. Ну, прощавайте ж!

Михайло. А ти куди тепер?

Пашка. Пiду до Катрi; може, витягну.

Михайло. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля.

Пашка. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).

Михайло. Будь ласка!

Вихід V

Михайло i Павло.

Михайло (до себе). Жартiвлива, але щира. Тiльки, що вона постерега? I чого я почервонiв, справдi? Чого я зрадiв так?

Павло (виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов допомогти?

Михайло. Спiзнився купанням, а тут перебили ще нашi: кузен Бiлохвост приїхав.

Павло. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!

Михайло. Може, сигари хочеш? Добрi.

Павло. Цур їм, то панськi витребеньки! А менi не лишень мiцного; якби махорки, то ще лучче!

Михайло. А сигари – ласощi? (Подає тютюн).

Павло. Атож! Менi от треба затягтись мiцним чим, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь; а вашому братовi, бiлоручцi, сигару в зуби для того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собi заласнi картини та мрiї.

Михайло. По-твоєму – кожна приятнiсть, кожна втiха, то трохи чи не карна провиннiсть? Аж досадно, їй-богу!

Павло (закурює). А ти, мiй голубе, розкинь розумом, що кожна така приятнiсть для одного коштує неприятностi для багатьох.

Михайло. А! La proprilete c’est le volt?22
  Власнiсть – це крадiжка (Прудон) (франц.)

[Закрыть]. Чули! Не згоден: довго ще вона свiт пiдпиратиме, та й хто його вiда, коли її знищать? Егоїзм – пiдвалина усьому; треба його тiльки направляти добре та викохати в противагу йому другу силу не меншу – любов!

Павло. Ф’ю! Ф’ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сiв на кохання?

Михайло. А що? Може, зречешся од цiї сили?

Павло. Хто каже? Тiльки у здорових людей вона єсть присмака до приязнi, до спiлки, що зв’язує людей ради вищих пориваннiв, ради дiла, а ви, пани, покладаєте на це дiло життя, i як не заноситесь в хмари – своїми iдеями, своїми замiрами народовi послужити, а все оте зложите перед першою спiдницею.

Михайло. Ти дуже гостро судиш: не всiх же рiвняти до розбещених лодарiв, золотих ласунiв? Так би прийшлось i вiру в чоловiка згубити!

Павло. Та от… вибач на словi, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю?

Михайло (змiшавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобi, Павло, не дав приводу мене кривдити.

Павло. I в думцi не маю, а все ж таки я б обачнiш поступовувавсь…

Михайло. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навiть проти єднання з народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би етнографiї ради…

Павло. Яка там етнографiя! Чого лукавиш? Спiднички тягнуть… Ти ж менi недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!

Михайло. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!

Павло. Не за бидло… а тiльки я добре знаю вашi ледачi нерви: отак вразить яке-небудь свiже личико – ви зараз i ну упадати, залицятись – така вже ваша вдача… Панича ж порива поезiя, примха, а дiвча молоде, дивись, – i пiдбите навiки.

Михайло. Тiльки подлячi ледаща здатнi на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидiв, коли б таку думку мав!

Павло. Вiрно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарi…23
  Загар, загара – запал, пристрасть

[Закрыть].

Михайло. Нiколи в свiтi! Будь я проклят всiма, хто менi дорогий!

Павло. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй нi своїх, нi чужих нервiв… щоб, бува, несподiвано не закiнчити своєї справи мерзотою…

Михайло (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибi!!

Павло (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м’яке. Для того-то й кажу: стережись!

Вихід VI

Тi ж i Аннушка.

Аннушка (вбiга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!

Михайло. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.

Аннушка. Надсмєшники!

Павло. Чого там мене треба?

Аннушка. В барине тiк. Просють, щоб сю минуту прийшли.

Михайло. Що се ти вигадала «тiк»?

Аннушка. Звьосно: галава балить.

Павло. А! Не люблю я з цими слабими панiями возжатись!

Аннушка. Просють очiнно, штоб зараз, пущай безпрiмьонно.

Павло (з досадою). Та пiду вже! (Iде).

Михайло. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому!

Аннушка. Я не виноватая, што мiньо по-благородному грамотi вивчено. З мiньо так требують… Ви мене вчiть (манiриться), то я вже буду як слiд, по-мужичому, коли вам хочеться…

Михайло. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти вiри? А якої тобi треба?

Аннушка. На вас не догодиш.

Михайло. А ти лучче i не догоджай всякому.

Аннушка. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?

Михайло. Ну, про мене i далi посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнiв.

Аннушка (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Iде). Посмотримо!!

Михайло. От, освiта лакейська яких покручiв робить! З якого боку не глянь – паскудство. Але й Павло крайнiй песимiст! У всякiй мализнi бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Пiти ще приготувати набої: може, качок на Росi здибаю. (Iде до офiцини).

Вихід VII

Iван Андрiйович i Шльома входять з бокової дорiжки.

Iван Андрiйович (в халатi, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, вiддати пшеницю за десятий?

Шльома. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тiльки плюнеш – далебi, так!

Iван Андрiйович. Що ж вони, каторжнi, кажуть?

Шльома. Та кажуть, – пан з нас iз жили тягне, а йому ще хоцетьця олiю видушити! Гвульт! Не пiдемо, та й уже! У нас, спасибi боговi та царевi, свої надiли єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись тi роки, що розпирали боки!

Iван Андрiйович. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти менi приготуй кiлька свiдкiв, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!

Шльома. Щоб гiрше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутiть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нiкуди буде й ж хати випхнутись.

Iван Андрiйович. А що думаєш? Нехай пасуть, проклятi, по своїй пшеницi!

Шльома. А пан тодi що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то вiн, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як вiск; хоч до рани клади!

Iван Андрiйович. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш вiд мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!

Шльома. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обiйти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружнi веду; то треба – хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде отi кучугури з пiском їм слiчно24
  Слiчно – гарно (польськ.)

[Закрыть] продати, взяти гiт25
  Гiт – хорошi (евр. з нiм.)

[Закрыть]. грошi! Хе-хе-хе!

IIван Андрiйович. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидiвським розумом, то будеш мати десять процентiв.

Шльома. Цц-цц-цц! Далiбуг, антик буде! Тiльки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.

Iван Андрiйович. Який? Оцей кудлатий Павло?

Шльома. Вiн. Часом бачу – на вулицi шепоче, а то й коло корчма… Воно розтлумаче, то й буде ферфал мiт ганцен26
  Ферфал мiт ганцен – пропала вся… (євр. з нiм.)

[Закрыть] постройка.

Iван Андрiйович. Доброго гостя привезла нам панi! Одгодували, а вiн так дякує! От якби накрити, велике б спасибi було! Безштанько чортовий! Се вiн, се його дiло i за жнива; люде були як люде, а тут, дивись, – сколотились!

Шльома. Шьо мужик? – клямка, кавалок жалiзо, а його вчать!

Iван Андрiйович. Треба цiй школi кiнець положити: годi iграшок!.. А що, як нащот грошей?

Шльома. Ох, таке тепер на свiтi, цур йому! Нiхто нiкому не вiре… цц-цц-цц! Далiбуг!

Панi з Павлом проходять мляво через кiн. Iван Андрiйович з Шльомою одходять далi i жваво балакають.

Читать книгу «Не судилось» онлайн полностью — Михайло Старицький — MyBook.

Драма в 5 діях

Високоповажному артистові

Миколі Карповичу Садовському присвячує автор

ДІЙОВІ ЛЮДЕ

Іван Андрійович Ляшенко – 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; іначе говорить не може, як по-українськи.

Анна Петрівна – 40 літ, його жінка; закида часом по-українськи, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов – кузен Ляшенчихи, 30 літ; фатуватий.

Зізі – дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

Михайло – син їх, 22-х літ, студент; чистюк і джигун.

Павло Чубань – його товариш, 25 літ; уже лікар. Бідна одіж.

Жозефіна – швейцарка, учителька.

Катря Дзвонарівна – дівчина молода, селянка.

Горпина Дзвонариха – її мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань – парубок, годованець Дзвонарів.

Пашка – подруга Катрі.

Степанида – покритка, п’яничка й плетуха.

Шльома – жид, орендар.

Харлампій – старий лакей.

Аннушка – покоївка; вертка на всі заставки.

Селяне, соцькі, Парубки, Дівчата, дворові.

Діється на правім березі Дніпра, з початку 60-х років.

Між 1-ю і 2-ю дією мина два тижні; між 2-ю і 3-ю – місяць; між 3-ю і 4-ю – два місяці.

ДІЯ ПЕРША

Панський садок. Наліво від слухачів – стіна офіцини; вікна й двері з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвірткою; за барканом – вулиця. Просто – доріжки, луговина, дерева; між дерев далі блищить став, а з-за його визира панський будинок.

ВИХІД І

Михайло, розкішне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далі на луговині Жозефіна і Зізі гуляють в м’яча.

Михайло (курить сигару). Славно покачатись на траві після купання і затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лінощі обсіли: сьогодні уже й до школи не пішов. (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись… тільки Павло й зможе!

Голоси (за вікном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

Павло (за вікном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Голоси (за вікном). Оса! Роса! Коса! Носа!

Михайло. Товчи, товчи! А я полежу та поніжусь: тут у холодку так славно! Вітрець подиха; пахощами якимись тягне, – здається, липа розцвіла. Читати навіть не хочеться: отак би лежав, затопивши очі у те сине море блакиті, та зорив би за хмариною.

Зізі (здалека). Тібора! Тібора! Піль!!

Жозефіна. Ту-бо! Ту-бо! Laіssez non mouchojr^[1].. Ві не карош!

Зізі. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Жозефіна. Ві не рві!

Михайло. Не руш собаки! Лиши мені зараз!

Зізі. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Біга, тріпле платок, а собака рве).

Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

Зізі. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

Михайло. Чекай же! (Устає).

Зізі тіка; за нею спішить Жозефіна.

Як розпустилась! Ну, я з матір’ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).

Павло (з-за вікна). А це коло бича – обід, бачите? То вимовляється – р-р-р-р! Кажіть!

Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

Михайло. і не обридне йому? Уже я б такий, щоб і обідати, а він таки працює. Усе за ділом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографії ради… А яка хороша Катря Дзвонарівна, таки просто і між паннами красунею була б, та й годі! Очі – карі, але глибокі, темні; а погляд – такий милий, лагідний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тільки між брівок рисочка; вона надає і якусь думність личеньку, і якусь силу вдачі. Щось оце не було її; треба б довідатись через Пашку.

ВИХІД ІІ

Анна Петрівна під руку з Бєлохвостовим.

Анна Петрівна (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Бєлохвостов. Ну, уволь, ma chere^[2]; я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать – сейчас подлецом выругает.

Анна Петрівна. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Mіchel! Где твой Павло?

Михайло (схоплюється). А, мама! Микола! (Цілує у матері руку, а з Миколою обнімається). Павло ще й досі з школярами у офіцинах там.

Анна Петрівна. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира і вступа в хату).

Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Бєлохвостов. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

Михайло. Ще не зовсім.

Бєлохвостов. Передержка или диссертация только?

Михайло. Дисертація.

Бєлохвостов. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

Михайло. Ні туди, ні туди.

Бєлохвостов. Как так? Свободным художником? Sans professіon?^[3]

Михайло. Sans professіon!

Бєлохвостов. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

Михайло. Ні од кого не залежать, а працювати там, де мені мило, – на користь народові!

Бєлохвостов. А! Ты хлопоман еn forme?^[4] У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

Михайло. Видуманий? Для неука дуже легкий спосіб зрікатись: не бачив Америки – значить, нема, не чув про Канта – значить, вигадали! Розмовлять на другій мові з тобою не буду; не для того, що не вмію, бо ми руську літературу незгірш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писі! Живеш в Україні, то знай її й мову!

Бєлохвостов. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremіerement^[5], с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement^[6]: кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєтьих, я – за культуру. Циви-ли-за-ция, cіvіlіsatіon, mon cher,^[7] приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С’еst le mot!^[8]

Михайло. Стара байка! Хто тобі казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-ці, проше: я стою більш за просвіту, ніж ти! У вас тільки накрадено високих слів: «цивилизация», «культура», «общечеловеческие интересы»! Ти за цівілізацію – на словах, а в серці її ненавидиш, бо з нею непевні будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи ні – про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її під один аршин – вадить і кравцеві, і сукні, – то це кожному звісно. Кожному народові бажається виробити собі такі форми, у яких йому найпридобніше. Кожному народові у своїй власній одежі найвільніше, найзручніше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освіту меншого брата, за народне щастя, за правду!

Бєлохвостов. Однако ты красноречив. Je te felіete^[9] – прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

Михайло. Ви всі вихваляєтесь любовію до всього люду, – брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тільки себе самих любите, а одбріхуєтесь, що – цілий світ.

Анна Петрівна (виходить з офіцини; до Павла). Кінчайте-бо швидче з дітьми та йдіть до нас!

Бєлохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

Анна Петрівна. О чем это у вас тут спор?

Бєлохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Місhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

Анна Петрівна. Миша мой молодец! (Цілує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; этим пренебрегать нельзя.

Михайло. Для чого заставляєте ви мене підлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

Анна Петрівна. Вот этой эксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, – не правда ли, Nіcolas?

Бєлохвостов. Certaіnement.^[10]

Михайло. Хто за кар’єрою ганяється…

Анна Петрівна. Ну, вот, вот…

Бєлохвостов. Да вы, сherе soeur^[11], не наседайте! Уляжется!

Михайло. По собі судиш?

Бєлохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обніма його). Мы еще с тобою на эти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне – одобряю.

Анна Петрівна. Тоut a faіt charmant!^[12]

ВИХІД ІІІ

Ті ж і Жозефіна й Зізі.

Жозефіна. Маdате! С’еst ітроssіblе аvес Zіzі!^[13]

Анна Петрівна. Ах, вечно с жалобами… Qu’est-ce qu’іl y a la?^[14]

Жозефіна. Еііе mе дгопde, еllе mе taquіnе».^[15]

Анна Петрівна. Vous еtes tгор rudе, vоus тете!^[16]

Михайло. Ні, мамо; Зінька, як собака, лізе у вічі; до паскудства розбещена!

Анна Петрівна. Что за выражения? Зінька! Паскудство!

Бєлохвостов. Зінька? С’еst jolі!^[17]

Михайло. Нехай буде й по-модньому – Зізі, хоч, на мене, вона більше підходить до зінського щеняти; але ви придивіться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна каліка!

Бєлохвостов. С’еst tгор fогt!^[18] Милый, резвый ребенок, не больше!

Анна Петрівна (до Михайла). Оставь, пожалуйста! Ты доведешь меня до мигрени.

Зізі проходить здаля.

Зизи, Зизи! Ступай сюда!

Зізі підходить з опущеними очима.

Анна Петрівна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

Бєлохвостов. Ах, mа соusіnе^[19], не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

Зізі (підбігає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.

Анна Петрівна. Они меня сговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная – и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, – чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефіни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.

Жозефіна сумна; Зізі пересміюється з Бєлохвостовим і йдуть далі.

Михайло. Ne vous chagrіnez pas!^[20]

Анна Петрівна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).

Михайло підходить до Жозефіни й потіша її, проводячи по дорозі.

Павло (за вікном). Ну, тепер – годі! Рушайте додому! Спасибі за увагу й слухняність!

ВИХІД IV

Пашка і Михайло.

З школи виходять діти з книжками, кунштуками^[21]; жарти і сміх стиха. Позаду кілька дорослих. Наостанці Пашка.

Старші. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!

Пашка входить і озирається кругом.

Михайло (повернувся назад). Бідна оця Жозефіна! Поневіряється на чужині, без язика, без мови. Всяке аж сікається принизити, осміяти; а заступитись нема кому, і все ото гонить бідність та доля щербата! А матір яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрів Пашку й хутко підходить). А! Здрастуй, Пашко! і ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).

Пашка. А вчитись до школи.

Михайло. Хіба?

Пашка. Авжеж! Думаєте – стара?

Михайло. Куди там! А тільки здивувало мене, що ти нічого перше не казала, а це здумала.

Пашка. А що ж? Захотілось вивчитись на гулянках читати, щоб і самій можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такі занятні та втішні!

Михайло. Добре, добре єси задумала. і вивчишся?

Пашка. А чому ж ні? Аби хіть.

Михайло. А трудно здалося?

Пашка. Не так трудно, а якось ніяково з малими сидіти. От Варка Горбанівна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.

Михайло. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати… А Катря де? Може, тут?

Пашка. Ні, вона дома; у неї мати чогось слабує, то ні на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, – ще за батька почала.

Михайло. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом і вчилися.

Пашка. Добре. А що, вам подобається?

Михайло. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брівоньки – в світі нема!

Пашка. Чи ба, як у око впала! А от ви стережіться залицятись до неї.

Михайло. Або що? Хіба не можна любувати красою, тішить серце розмовонькою дівочою?

Пашка. Та то, що у неї Дмитро є.

Михайло. Хто ж це?

Пашка. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зітхає).

Михайло. Ну, то й щасти боже; а мені що до того?

Пашка. А то, що Дмитро дуже заздрісний, завзятий і Катрю коха без душі. (Зітхає).

Михайло. Про мене, Семене, аби я Йван!

Пашка. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.

Михайло. Овва! Злякались!

Пашка. Ні, далебі, – він страшний!

Михайло. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тільки постояти з дівчиною, побалакати, – то вже й язики чешете. Хіба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотів? Хіба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощі замішати?

Пашка. Розказуйте, розказуйте! Так і повірили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тільки, аби час пробавити, а щоб про інше й на думці не мав?! Ще парубок – може, а що пан – зроду!

Михайло. Та я за панів не обстоюю!.. Але, здається, я нічим не образив нікого, а зо всіма вами щиро, як з рівними.

Пашка. Крий боже! За вас всі чисто… і Катря так, – боже! Питала навіть, чого пана Михайла третій день не видко?

Михайло. Невже питала?

Пашка. і не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всі дівчата за вами аж-аж-аж! А Катрі й надто сподобались. Тільки й мови, що про вас…

Михайло. Брешеш!

Пашка. Далебі!.. Ага!.. А чого почервоніли? А тільки що казали! (Сміється).

Михайло. Де там почервонів? Пустуєш! То у мене звичка така… Адже, пам’ятаєш, як була маненькою у дворі та вмісті гралися, то було цукеру тобі вкраду, та зараз і піймаюся: спитають тільки, а я й спалахнув!

Пашка. Пам’ятаю, пам’ятаю – ви добрі були. Ну, прощавайте ж!

Михайло. А ти куди тепер?

Пашка. Піду до Катрі; може, витягну.

Михайло. Піди, голубко, та виклич гуляти. Сьогодні ж неділя.

Пашка. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).

Михайло. Будь ласка!

Не судилось (панське болото) — Старицкий Михаил Петрович » Онлайн библиотека книг читать онлайн бесплатно и полностью

Високоповажному артистові

Миколі Карповичу Садовському

присвячує автор

ДІЙОВІ ЛЮДЕ:

Іван Андрійович Ляшенко — 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; іначе говорить не може, як по-українськи.

Анна Петрівна — 40 літ, його жінка; закида часом по-українськи, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов — кузен Ляшенчихи, З0 літ; фатуватий.

Зізі — дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

Михайло — син їх, 22-х літ, студент; чистюк і джигун.

Павло Чубань — його товариш, 25 літ; уже лікар. Бідна одіж.

Жозефіна — швейцарка, учителька.

Катря Дзвонарівна — дівчина молода, селянка.

Горпина  Дзвонариха — її мати, недужа й слаба.

Дмитро  Ковбань — парубок, годованець Дзвонарів.

Пашка — подруга Катрі.

Степанида — покритка, п’яничка й плетуха.

Шльома — жид, орендар.

Харлампій — старий лакей.

Аннушка — покоївка; вертка на всі заставки.

Селяне, соцькі, парубки, дівчата, дворові.

Діється на правім березі Дніпра, з початку 60-х років.

Між 1-ю і 2-ю дією мина два тижні; між 2-ю і 3-ю — місяць; між 3-ю і 4-ю — два місяці.

ДІЯ ПЕРША

Панський садок. Наліво від слухачів — стіна офіцини; вікна й двері з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвірткою; за барканом — вулиця. Просто — доріжки, луговина, дерева; між дерев далі блищить став, а з-за його визира панський будинок.

Вихід  І

Михайло, розкішне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далі на луговині Жозефіна і Зізі гуляють в м’яча. 

Михайло (курить сигару). Славно покачатись на траві після купання і затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лінощі обсіли: сьогодні уже й до школи не пішов. (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись… тільки Павло й зможе!

Голоси (за вікном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

Павло (за вікном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Голоси (за вікном). Оса! Роса! Коса! Носа!

Михайло. Товчи, товчи! А я полежу та поніжусь: тут у холодку так славно! Вітрець подиха; пахощами якимись тягне, — здається, липа розцвіла. Читати навіть не хочеться: отак би лежав, затопивши очі у те сине море блакиті, та зорив би за хмариною.

Зізі (здалека). Тібора! Тібора! Піль!!

Жозефіна. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr. [1] Ві не карош!

Зізі. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Жозефіна. Ві не рві!

Михайло. Не руш собаки! Лиши мені зараз!

Зізі. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Біга, тріпле платок, а собака рве).

Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

Зізі. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

Михайло. Чекай же! (Устає).

(Зізі тіка; за нею спішить Жозефіна.) 

Як розпустилась! Ну, я з матір’ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).

Павло (з-за вікна). А це коло бича — обід, бачите? То вимовляється — р-р-р-р! Кажіть!

Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

Михайло. І не обридне йому? Уже я б такий, щоб і обідати, а він таки працює. Усе за ділом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографії ради… А яка хороша Катря Дзвонарівна, таки просто і між паннами красунею була б, та й годі! Очі — карі, але глибокі, темні; а погляд — такий милий, лагідний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тільки між брівок рисочка; вона надає і якусь думність личеньку, і якусь силу вдачі. Щось оце не було її; треба б довідатись через Пашку.

Вихід  II

Анна Петрівна під руку з Бєлохвостовим.

Анна Петрівна (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Бєлохвостов. Ну, уволь, ma chere; [2] я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать — сейчас подлецом выругает.

Анна Петрівна. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

Михайло (схоплюється). А, мама! Микола! (Цілує у матері руку, а з Миколою обнімається). Павло ще й досі з школярами у офіцинах там.

Анна Петрівна. Я пойду позову его. (Іде на гайок, зазира і вступа в хату).

Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Бєлохвостов. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

Михайло. Ще не зовсім.

Бєлохвостов. Передержка или диссертация только?

Михайло. Дисертація.

Бєлохвостов. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

Михайло. Ні туди, ні туди.

Бєлохвостов. Как так? Свободным художником? Sans profession? [3]

Михайло. Sans profession!

Бєлохвостов. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

Михайло. Ні од кого не залежать, а працювати там, де мені мило, — на користь народові!

Бєлохвостов. А! Ты хлопоман еn forme? [4] У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

Михайло. Видуманий? Для неука дуже легкий спосіб зрікатись: не бачив Америки — значить, нема, не чув про Канта — значить, вигадали! Розмовлять на другій мові з тобою не буду; не для того, що не вмію, бо ми руську літературу незгірш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писі! Живеш в Україні, то знай її й мову!

Бєлохвостов. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement, [5] с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement: [6] кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєгьих, я — за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher, [7] приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С’еst le mot! [8]

Михайло. Стара байка! Хто тобі казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-ці, проше: я стою більш за просвіту, ніж ти! У вас тільки накрадено високих слів: «цивилизация», «культура», «общечеловеческие интересы»! Ти за цівілізацію — на словах, а в серці її ненавидиш, бо з нею непевні будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи ні — про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її під один аршин — вадить і кравцеві, і сукні, — то це кожному звісно. Кожному народові бажається виробити собі такі форми, у яких йому найпридобніше. Кожному народові у своїй власній одежі найвільніше, найзручніше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освіту меншого брата, за народне щастя, за правду!

Бєлохвостов. Однако ты красноречив. Je te feliete [9] — прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

Читать Не судилось (панське болото) — Старицкий Михаил Петрович — Страница 1

Високоповажному артистові

Миколі Карповичу Садовському

присвячує автор

ДІЙОВІ ЛЮДЕ:

Іван Андрійович Ляшенко — 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; іначе говорить не може, як по-українськи.

Анна Петрівна — 40 літ, його жінка; закида часом по-українськи, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов — кузен Ляшенчихи, З0 літ; фатуватий.

Зізі — дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

Михайло — син їх, 22-х літ, студент; чистюк і джигун.

Павло Чубань — його товариш, 25 літ; уже лікар. Бідна одіж.

Жозефіна — швейцарка, учителька.

Катря Дзвонарівна — дівчина молода, селянка.

Горпина  Дзвонариха — її мати, недужа й слаба.

Дмитро  Ковбань — парубок, годованець Дзвонарів.

Пашка — подруга Катрі.

Степанида — покритка, п’яничка й плетуха.

Шльома — жид, орендар.

Харлампій — старий лакей.

Аннушка — покоївка; вертка на всі заставки.

Селяне, соцькі, парубки, дівчата, дворові.

Діється на правім березі Дніпра, з початку 60-х років.

Між 1-ю і 2-ю дією мина два тижні; між 2-ю і 3-ю — місяць; між 3-ю і 4-ю — два місяці.

ДІЯ ПЕРША

Панський садок. Наліво від слухачів — стіна офіцини; вікна й двері з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвірткою; за барканом — вулиця. Просто — доріжки, луговина, дерева; між дерев далі блищить став, а з-за його визира панський будинок.

Вихід  І

Михайло, розкішне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далі на луговині Жозефіна і Зізі гуляють в м’яча. 

Михайло (курить сигару). Славно покачатись на траві після купання і затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лінощі обсіли: сьогодні уже й до школи не пішов. (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись… тільки Павло й зможе!

Голоси (за вікном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

Павло (за вікном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Голоси (за вікном). Оса! Роса! Коса! Носа!

Михайло. Товчи, товчи! А я полежу та поніжусь: тут у холодку так славно! Вітрець подиха; пахощами якимись тягне, — здається, липа розцвіла. Читати навіть не хочеться: отак би лежав, затопивши очі у те сине море блакиті, та зорив би за хмариною.

Зізі (здалека). Тібора! Тібора! Піль!!

Жозефіна. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr. [1] Ві не карош!

Зізі. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Жозефіна. Ві не рві!

Михайло. Не руш собаки! Лиши мені зараз!

Зізі. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Біга, тріпле платок, а собака рве).

Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

Зізі. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

Михайло. Чекай же! (Устає).

(Зізі тіка; за нею спішить Жозефіна.) 

Як розпустилась! Ну, я з матір’ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).

Павло (з-за вікна). А це коло бича — обід, бачите? То вимовляється — р-р-р-р! Кажіть!

Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

Михайло. І не обридне йому? Уже я б такий, щоб і обідати, а він таки працює. Усе за ділом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографії ради… А яка хороша Катря Дзвонарівна, таки просто і між паннами красунею була б, та й годі! Очі — карі, але глибокі, темні; а погляд — такий милий, лагідний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тільки між брівок рисочка; вона надає і якусь думність личеньку, і якусь силу вдачі. Щось оце не було її; треба б довідатись через Пашку.

Вихід  II

Анна Петрівна під руку з Бєлохвостовим.

Анна Петрівна (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Бєлохвостов. Ну, уволь, ma chere; [2] я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать — сейчас подлецом выругает.

Анна Петрівна. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

Михайло (схоплюється). А, мама! Микола! (Цілує у матері руку, а з Миколою обнімається). Павло ще й досі з школярами у офіцинах там.

Анна Петрівна. Я пойду позову его. (Іде на гайок, зазира і вступа в хату).

Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Бєлохвостов. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

Михайло. Ще не зовсім.

Бєлохвостов. Передержка или диссертация только?

Михайло. Дисертація.

Бєлохвостов. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

Михайло. Ні туди, ні туди.

Бєлохвостов. Как так? Свободным художником? Sans profession? [3]

Михайло. Sans profession!

Бєлохвостов. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

Михайло. Ні од кого не залежать, а працювати там, де мені мило, — на користь народові!

Бєлохвостов. А! Ты хлопоман еn forme? [4] У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

Михайло. Видуманий? Для неука дуже легкий спосіб зрікатись: не бачив Америки — значить, нема, не чув про Канта — значить, вигадали! Розмовлять на другій мові з тобою не буду; не для того, що не вмію, бо ми руську літературу незгірш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писі! Живеш в Україні, то знай її й мову!

Бєлохвостов. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement, [5] с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement: [6] кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєгьих, я — за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher, [7] приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С’еst le mot! [8]

Михайло. Стара байка! Хто тобі казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-ці, проше: я стою більш за просвіту, ніж ти! У вас тільки накрадено високих слів: «цивилизация», «культура», «общечеловеческие интересы»! Ти за цівілізацію — на словах, а в серці її ненавидиш, бо з нею непевні будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи ні — про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її під один аршин — вадить і кравцеві, і сукні, — то це кожному звісно. Кожному народові бажається виробити собі такі форми, у яких йому найпридобніше. Кожному народові у своїй власній одежі найвільніше, найзручніше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освіту меншого брата, за народне щастя, за правду!

Бєлохвостов. Однако ты красноречив. Je te feliete [9] — прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

Драма Г. Старицкого «Не судилось»

Драма «Не судилось» считается наилучшей пьесой М. Старицкого. Она правдиво, высокохудожественно и психологически убедительно изображает жизнь украинского села в первые пореформенные годы, реалистически воссоздает конфликты между освобожденным из-под крепостного ярма, но обманутым, обезземеленным крестьянством и господами-помещиками. В основе произведения лежат правдивые жизненные коллизии. «Факт, который послужил темой в моей драме, — факт правдивый из искренней жизни, из соседнего нашего села, которому я был свидетелем…».

В драме даже все фамилии с небольшими отличиями. Так, например, вместо Илляшенко – Лященко. Через всю пьесу проходит мысль, что господа безнаказанно могут глумиться над честными крестьянскими девушками, а потом безжалостно бросать их. Учитывая это, не окрепшие моральные отношения между крестьянами и бывшими их владельцами, кажется, по мнению комитета (цензурного) несвоевременным и неудобным выводить на сцену те печальные моменты из прошлого крестьянского быта, которые могут породить или поддержать страстную предубежденность между высшими и низшими слоями», — такой довольно убедительный вывод сделала цензура, запрещая произведение. Тем не менее, через некоторое время пьеса уже под названием «Не судилось» все-таки была разрешена к постановке.

Основным конфликтом пьесы «Не судилось» является конфликт между «господским болотом» — помещичьей моралью, и честными, высоконравственными, духовно богатыми простыми крестьянами. Он имеет социально-психологический характер и разворачивается несколькими линиями. Главнейшая из них — это трагическая история любви между чистой душой, искренней в чувствах сельской красавицей Екатериной и баричем Михаилом. Второй сюжетной линией являются изображения конфликта между отцом Михаила, богатым господином Иваном Андреевичем, и крестьянской общиной. В конце концов, важным является и разногласие между показным народолюбием Михаила, его фальшивым, поверхностным украинофильством и настоящей сутью барича, для которого собственные эгоистические интересы превыше всего. Наблюдая, как разворачиваются события, как разрешается конфликт, особое внимание обращаем на язык богатеев: на то, как в нем раскрываются характеры героев, их индивидуальные и типичные черты, внутренний мир, настоящая, глубинная сущность. В пьесе основное внимание отведено образу барича Михаила. Именно он полнее всего представляет «господское болото», раскрыть сущность которого и была цель автора. М. Старицкий мастерски построил языковую партию Михаила. Каждая реплика, а   часто и отдельное слово характеризуют этого человека. Вдумаемся, например, в первую же реплику Михаила: «Славно покачаться в траве после купания и затянуться сигарой! Черт его знает, как-то меня леность обсела: сегодня уже и в школу не пошел. И с этой мелкотой скучно… ». Кажется, немного и сказано. Но присмотритесь, как выразительно очерчивается, пусть пока что и пунктиром, характер барича — «народолюба».

Для него собственная утеха, собственное удовлетворение – прежде всего («славно покачаться в траве… затянуться сигарой»).  Уже и то, что курит он дорогую сигару, тоже подтверждает его богатство, не привычку к простоте в жизни, в быту. Михайлово «народолюбство» — не искреннее, показное. Говоря о школе, он зевает. Из ремарки к первому действию узнаем: «Михаил, великолепно по-украински одетый». То определение «великолепно одетый» намекает на то, что его одежда, как и все его «украинство», является временной модой. Полнее всего образ Михаила раскрывается в истории его любви с Екатериной. Играя роль народолюбца, барич ходит на вечера, где собирается сельская молодежь, занимается этнографией, учит и детей, и молодежь в школе. Но неискренность его поведения ощущается во всем, даже в том, как говорит барич: «…я со всеми вами искренне, как с равными…» Да, он и в самом деле не считает крестьян равными себе. Встретив Екатерину, Михаил влюбился в нее. И вскоре, обесчестив и обесславив девушку, свое отношение к Екатерине изменяет. Хотя Михаил еще старается убедить себя, что любит ее, обязательно женится на ней, на самом деле она стала ему равнодушной. Так как встречи с девушкой для него уже не рай, не чистая поэзия, как раньше: «Побей меня лихой и несчастливый час, что я связался с сумасшедшими! Покоя ни днем, ни ночью — и все из-за тебя…». Барич и дальше выкрикивает: «О, будь ты проклята и час, который завел меня в любовь!» В конце концов, он совсем отказывается от Екатерины. И хотя в последнем эпизоде приходит к ней, чтобы остаться насовсем, нельзя с уверенностью сказать — это было твердое решение или временный порыв, который ни к чему бы не привел. А он же говорил Екатерины: «…я без тебя жить не могу, дышать не могу…». И Павла якобы целиком искренне уверяет:

• «Правда, я не таюсь с любовью; я люблю Екатерину, и люблю на целую жизнь, честно! Я не побоюсь перед целым миром сказать о любви, назвать ее моим супружеством,- и назову, и повенчаюсь!»

 Михаил врет не только другим, а и самому себе, убеждая в том, что по-настоящему любит Екатерину и пойдет ради нее на все: откажется от родительского наследства, отречется от богатства и своего состояния. Самую точную характеристику дает ему Павел, который сумел проникнуть в глубины его затемненной души, понять Михаила настоящего: «Одним вы миром мазаны: обтешетесь сверху той культурой, уберетесь в идеальные химороды да и красуетесь: а дыхни на вас, оцарапай чуточку,- это такие же мироеди в грунте!» В пьесе Михаилу противостоит искренний демократ, который много работает на благо народа — врач Павел Чубань. В образе Павла Старицкий воплощает свои идеалы борьбы за освобождение народа путем распространения образования, культуры, единения крестьян. Уже из первых реплик Михаила, из разговора Михаила с Павлом много что раскрывается: последний охотно работает в школе, ему не надоедает общение с детьми. Разъясняет Павел и крестьянам, как необходимо отстаивать свои права.

Михаил Старицкий с большой симпатией, любовью изобразил представителей народа — Екатерину, ее мать, Дмитрия. В их образах показаны такие присущие украинскому народу черты, как душевная красота, искренность, сопереживание, чувство человеческого достоинства. Прежде всего такой является Екатерина. Полюбив Михаила и поверив в его любовь, Екатерина забывает о себе. Девушка чувствует себя неровней, не верит в свое счастье. «Не мне судилось такое счастье! Куда мне, бедной мужичке, быть женой Вашей? Ни ступить, ни заговорить не умею; Вы взяли бы себе камень за плечи. И люди осмеют, и Бог покарает: совокупляются только равные»,- отвечает она Михаилу на его слова о бракосочетании. (Вспомните слова Наталки из пьесы И. Котляревского: знайся конь с конем, а вол с волом). Ее любовь искренняя, глубокая, преданная, Она о Михаиле думает больше, чем о себе: согласна на все, лишь бы тот был счастлив. Когда Екатерина узнала, что Дмитрий с ножом в руках ищет Михаила, чтобы отомстить за ее изуродованную судьбу, идет на господский двор, чтобы предупредить возлюбленного: «Дмитрий караулит тебя вокруг сада, вокруг дома — хочет убить!». Когда уже Екатерина выпила яд и к ней пришел Михаил, она не упрекает ему, радуется, что пришел, вернулся, а значит, любит: «Плакать больше не буду… Не огорчу тебя слезой! Я такая счастливая, такая счастливая, что ты рядом со мной…». Екатерина очень любит свою мать, всячески  проявляет заботу о ней. В своем горе, своем позоре переживает за нее больше, чем за себя. Так же с сочувствием и пониманием относится к Дмитрию, желает ему счастья, чувствует свою вину перед ним, так как не может его полюбить. Образ Екатерины стоит в ряде лучших образов девушек из народа в произведениях Т. Шевченко, И. Котляревского, И. Франко, Б. Гринченко. Старая Дзвонариха, мать Катерины — типичный образ украинской крестьянки. Она добрая, трудолюбивая, любит дочь и желает ей счастья, которое видит в супружеской жизни с Дмитрием. Дзвонариха строго придерживается норм народной морали во взглядах на девичью честь, считает позор наибольшим грехом, тем паче, что полюбила Екатерина барича. Мать, как и родители Шевченковой Екатерины, проклинает дочь страшными проклятиями, а самая сходит с ума. Довольно четко и выразительно изображен образ Дмитрия.

Это честный, работящий парень, он искренне любит Екатерину. Именно с таким мужчиной девушка могла бы найти счастье… если бы полюбило его ее сердце. Дмитрий искренний душой, чувственный. Он всячески заботится и о Екатерине, и о ее матери, помогает им по хозяйству и глубоко переживает, когда видит, что Екатерина полюбила барича. И потому, конечно, что сам любит ее, и потому, что не верит в счастье Екатерины с Михаилом. Дмитрий почти убежден — наигравшись с ней, барич покинет девушку. В своем великодушии юноша готов забыть все, женится на Екатерине: «Выйди за меня!.. Когда не под силу, то и не люби меня: я только буду присматривать тебя, как своего родного ребенка, буду смотреть на тебя,  горе буду делить!». В конце драмы Дмитрий выступает как мститель за несправедливости, причиненные «господским болотом» не только Екатерине, а и всем крестьянам. Он совершает поджог господского двора, намеревается убить Михаила. Характерно, что Дмитрий организовывает встречу крестьян с Павлом, активно выступает за защиту их прав. Образ Дмитрия перекликается с образом Варнака из одноименной поэмы Шевченко, другими образами крестьян-бунтарей.

Михайло Старицький — Не судилось (СКОРОЧЕНО) / Бібліотека Української Літератури – UkrClassic.com.ua

МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

НЕ СУДИЛОСЬ (СКОРОЧЕНО)

(ПАНСЬКЕ БОЛОТО)

 

Драма в 5 діях

(Скорочено)

ДІЙОВІ ЛЮДИ:

Іван Андрійович Ляшенко — 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; інакше говорити .є ложе, як по-українському.

Анна Петрівна — 40 літ, його жінка; закидає часом по-українському, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов — кузен Ляшенчихи, 30 літ; фатуватий.

Зі з і — дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

Михайло — син їх, 22 літ, студент; чистюк і джиґун.

Павло Чубань — його товариш, 25 літ; лікар; бідна одіж.

Жозефіна — швейцарка, вчителька.

Катря Дзвонарівна — молода дівчина, селянка.

Горпина Дзвонариха — її мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань — парубок, годованець Дзвонарів.

П а ш к а — подруга Катрі.

Степанида — покритка, п’яничка й плетуха.

Шльома — жид орендар.

Харлампій — старий лакей.

Аннушка — покоївка; вертка на всі заставки.

Селяни, соцькі, парубки, дівчата, дворові.

Діється на правім березі Дніпра, з початку 60-х років.

Між першою й другою дією минає два тижні; між другою й третьою — місяць; між третьою й четвертою — два місяці.

ДІЯ ТРЕТЯ

КАРТИНА II

Дворище Дзвонарихи. Праворуч хата, збоку сінешні двері; за хатою садок. Ліворуч — тин і причілок другої хати Дмитра Ковбаня. Просто — повітка й ворота; за ними йде вулиця. По той бік мріють городи, а над зеленочком садків здаля сяє хрест і церковна баня. Вечір. Спочатку ясно, а під кінець сонце заходить, і сутеніє потроху.

 

ЯВА 5

Катря сама.

Катря (ламаючи руки). Ну, дівко! Надівувалася? Наступає вже кара людська, невпросима, невмолима… От і заховалася! Не приспало ти, моє кохання, лиха: підкралося воно, та аж серце, мов на ножі, кипить! Михаиле! Голубе мій! Скруто моя! За тебе мені й страждати не тяжко… все віддала, то що мені люди? От мати тільки… Ох, і не знаю, що з мамою буде, як дійде… а неминуче дійде: вже коли Степанида на губу взяла,— все село знатиме! (Зложила руки, стоїть замислена).

ЯВА 6

 

Катря а Дмитро.

Дмитро (підходить тихо, Катря не чує). Катре!

Катря (здригнувшись). Га? Що? Як ти мене злякав!

Дмитро. Коли ж сватів присилати до матері?

Катря (сплеснула руками). Вже? Ой лелечко! Насядуть же тепер! Невже й ти на мене?

Д м и т р о. Як на тебе? Хіба ж ти не подала мені слова?

Катря. Ох, нудьго моя! Коли ти любиш мене хоч капелиночку, то пошануй: бачиш, яка я? Мені не шлюб у голові… заміж я не піду.

Дмитро. Що з тобою? Скажи мені щиро!

Катря. Не знаю… Ти б посватав краще Пашку; вона тобі такою вірною дружиною буде, так тебе любить!

Дмитро. Чужого віку заїдати не хочу! Ех, Катре, Катре! Не любиш ти тепер мене,— от що! То було стрінеш, аж у очах сонечко; щебечеш — не нащебечешся, воркочеш — не наворкочешся! А тепер ти й не дивишся, ухиляєшся зі мною й словом одним на самоті перекинутись… Запропастила ти мою голову!

Катря. Дмитре! Пожалься наді мною! Я тебе, як брата, люблю; мені так тебе шкода… тільки я не знаю, що зі мною сталося?

Дм и т р о. А я знаю! Кажи прямо, бий відразу,— легше буде!

 

Катря. Не муч мене!

Дмитро. Знаю я, хто розлучник мій, хто наступив мені ногою на горло! Ти в панича закохалася; він тебе звів!

Катря. Дмитре! Бога ради! Мене не зводив Михайло!

Дмитро. Він, він — і не кажи! Не обманюй мене!!

Катря. В мене сили нема тебе обманювати… Що ж? Я люблю Михайла… тільки не він… сама винна…

Дмитро (вхопившись за серце). О-о! Спасибі хоч за правду… і хотілося її… і надія якась ще тліла… а тепер уже край!

Катря. Дмитре, прости мене! Не моя сила… так судилося!

Дмитро. Не твоя, нещасна, так! Але на кого ти мене проміняла? Чи буде ж він тебе так кохати, як я? Чи буде з тебе очей не зводити, перед тобою стежку промітати? Навіщо ти йому, отому паничеві, здалася? На ласощі, на жарт, а потім на покидьку!

Катря. Цить! Цього не буде. Не звір же він?!

Дмитро. Буде, пом’янеш моє слово!.. Вони такі!.. Весь світ би зажерли,— та й то не вдовольнять своїх тельбухів! Мало їм, розбещеним, тієї втіхи на світі, ще зазіхають і на нас, старців, віднімають останню радість, останнє щастя!

Катря (з криком). Не добивай мене! Я й так уже підбита! Не може цього бути, не може! Нема ж такого ката на світі, щоб завдав такі муки! Адже краще задавити власними руками! За віщо ж би так насміятися?

Дмитро (обнімає Катрю). Дитино моя, надіє моя! Рад би я тебе розважити, та… язик не повертається! Чи тебе чарами приворожено, чи тобі пиття дадено? Задля чого, задля кого ти мене сиротою кидаєш? Тільки ж і жив тобою змалку, тільки ж і бився з злиднями, аби загорювати того щастя, і от тепер, допливши до берега, мушу топитися…

Катря (ридаючи, обнімає Дмитра). Що ж мені робити? Збожеволіла я!

Дмитро (боязно). Катре!.. Може б, забула ти… перемогла себе… Може б, вернулася… ЗСатря. Ні, Дмитре! Несила моя…

Дмитро. Значить, годі! Ну що ж — радощів не зазнали, з лихом — приятелі… горювати — не привчатися! Та що про мене?.. Хоч би ти була щасливою!

Катря. Де вже? Кругом таке лихо… хоч би ти зненавидів мене — легше було б!

Д м и т р о. За що? Чим же ти винна? Така вже моя доля щербата: кого б’є, то вже не милує!

Катря. Коли б ти вийняв моє серце та розкраяв надвоє!

Дмитро. І, вже! Дай Боже… щоб хоч тобі щастя, то хай вже тішиться ворог мій… а мені (махнув рукою) — утоплю десь своє горе!.. Але ж як він насміється над тобою, як потопче красу твою, кине тебе на зневагу, на горе,— то не сховається він від мене ніде: на краю світу знайду його, зо дна моря винесу, з-під землі викопаю… і тоді вже з паничем побалакаю!

Катря (хапає за руку Дмитра). Що ти задумав, Дмитре?!

Дмитро. Не бійся… поки не кине… Ну, прощай! Напився вже я радощів! (Обнімає Катрю). Прощай! А’! Не мені, злиденному — щастя! (Втирає сльозу). Бувай же ти щаслива! (Йде).

Катря. Дмитре! Не побивайся!..

Дмитро. Пропадай усе! (Йде хутко).

Катря, ламаючи рука, біжить до воріт і схиляється до них від знесилля.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Широкий рундук з ґанком у панськім будинку. Навкруги квіти, клумби, луговина; далі розкішний садок. Вікна деякі відчинені на рундук; на рундуці — стіл, самовар з причандалами, кріселка. Вечір.

ЯВА 11

Михайло сам.

Михайло (ходить по рундуці стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то більше проти нього Павло настроював!.. Павло вже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом ясно, логічно дивиться на все… Правда-таки, щоб послужити народові, треба собі здобути сили… От про Катрю тільки, щоб вона мене проміняла,— бреше, не повірю!.. А проте, може, вона зі мною й не буде щасливою? Коли б хоч на світ мене вивів! Коли б тільки в батька вдалася справа! Серце тріпочеться так, що аж у висках стукає… Страшно чогось… А як виклопоче й уладнає все? Господи, і не знаю я, на якому вже небі й опинюся!.. Зараз побіжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мій, якщо вирятуєш мене із виру, де я потопаю, то станеш мені за батька!.. Поможи, Господи, Мати Божа! (Ходить по кону й часами стуляє руки). Коли б же тільки мати не провідала! Борони Боже, як треба таїтися!.. Коли б хто не наплів, храни Господи! (Ходить з тривогою й прислухається до дверей).

ЯВА 12

Михайло й Катря.

Катря йде з садка, нап’ята платком, бліда, стривожена.

Михайло (уздрівши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я. (Збігає хутко по сходах з рундука й мерщій до Катрі; відводить її на передній ). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?

Катря (припадає). Скучила, занудилася, Михаиле.

Михайло. Що ти задумала?

Катря. Ох, несила моя… нудьга мене точить… тебе не бачила… мати картають…

Михайло. Христа ради. Іди звідси!

Катря. Постой! Я щось мала тобі сказати…

Михайло. Що там? Кажи швидше!

Катря. Ох, не згадаю,— памороки забило.

Михайло. А! Боже мій! Іди-бо, Катрусю, мерщій! Застукають,— то ми пропали! (Відводить за рукав).

Катря. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе,— вимучилась, так вимучилась!..

 

Михайло. Зарізати мене хочеш? Тікай-бо, серце, кажу,— я мерщій вибіжу за садок!

 

Катря. А! Згадала! Не йди, борони Боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку,— хоче вбити! (Хапає руками Михайла, не пускає). Не йди! Я за тим і прибігла! Він уб’є… страшний такий, очі горять…

 

Михайло. Що ж ти зі мною робиш? Мало мені й без того напасті, що й очей не знаю куди дівати, батька й матері цураюсь,— а тут іще розбишака? В Сибір його!

 

Катря. Він не винен: така вже йому кара. Любить без душі, серця свого не переборе, божеволіє…

 

Михайло. О-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв’язався з божевільними! Спокою ні вдень, ні вночі — і все через тебе…

 

Катря. Михаиле! Ти мені дорікаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, ніж почуть оте слово! Мати Божа, чим же я винна? (Плаче). Що я вчинила? Душу й тіло віддала… (Ридає).

 

Михайло. Коли віддала по любові, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка,— мені твої сльози в печінках сидять!

 

К а т р я. В печінках? Більше не будуть: це вже останні, мабуть, з кров’ю ринули! І де вже вони взялися?.. Здається, лились, як той дощ осінній,— і по матері, і по долі своїй щербатій, і по віку своєму молодому… та ще ось кілька крапель видавилось… Більше вже нема: там, мабуть, усе перетліло!

 

Аннушка (відчиняє вікно й придивляється). З кєм то панич? З Катрею! Єй-богу, Катря Дзвонарівна!

 

Михайло. Катре! Заспокойся, серце! Ходім звідси: в мене душі нема, щоб хто не здибав… Я тобі розкажу: все владнається,— тільки ходім!

 

Катря. Боїтесь? Як побачать — сорому завдам!

 

Михайло. Я не за себе боюсь, а за тебе…

 

Аннушка. Побіжу сю минуту, одлепортую барині,— пущай полюбуються на рандеву!

 

Катря. Мені тепер однаково… Я як прочула, що Дмитро наміряється, то й не стямилася, кинулася мерщій… у саме пекло кинулася б, ніякі муки не спинили б мене!

 

Михайло (ламає руки). Боже мій! Час біжить… кожна хвилина мордує… От-от застукають…

 

Катря. Прощайте, більш не буду стояти… достоялась уже, доходилася до краю! В печінках не буду! Гріх тільки вам, Михаиле, за мене, ох, який гріх!

 

ЯВА 13

 

Ті ж і Анна Петрівна.

 

Анна Петрівна (бліда, злютована, прожогом біжить до Катрі). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эта шлюха?

 

Михайло (зрозпуки). Мама! Пропало все!!

 

Катря, як закам’яніла, дивиться на паню.

 

Анна Петрівна. А! Мерзавка! Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сікається до Катрі).

Электронная книга: Михайло Старицький. Не судилось

Грипич, Владимир Григорьевич — В Википедии есть статьи о других людях с такой фамилией, см. Грипич. Владимир Грипич …   Википедия

Старицкий Михаил Петрович — Старицкий (Михаил Петрович) известный малорусский драматург, родился в 1840 г. Первые его литературные опыты (с 1864 г.) оригинальные малорусские стихотворения и переводы на малорусский язык русских и иностранных поэтов были довольно сурово… …   Биографический словарь

Дрей, Михаил Иванович — Дрей М. И. [(1860 1940). Автобиография написана в марте 1926 г. в Москве.] Я родился 14 (27) сентября 1860 г. в Одессе. Здесь я прожил детство и юность и был арестован в 1881 г. Меня приговорили на каторгу и сослали в Сибирь. Через 19 лет, по… …   Большая биографическая энциклопедия

Косиненко, Ю. — вместе с Д. А. Мансфельдом написал драму «Не судилось» (М., 1893). {Венгеров} …   Большая биографическая энциклопедия

Кузнецов, Алексей Кириллович — Кузнецов А. К. [(1845 1928). Автобиография написана в феврале 1926 года в гор. Чите.] Родился в Херсоне в 1845 г., в богатой купеческой семье; первоначальное образование получил в уездном училище, по окончании его был отвезен в Московское… …   Большая биографическая энциклопедия

Старицкий, Михаил Петрович — известный малорусский драматург; род. в 1840 г. Первые его литературные опыты (с 1864 г.) оригинальные малорусские стихотворения и переводы на малорусский язык русских и иностранных поэтов были довольно сурово приняты критикой. Лучше были… …   Большая биографическая энциклопедия

Коммуна парижская — (Commune de Paris): 1) в эпоху первой революции муниципальное правление города Парижа, с 1789 г. до 9 термидора (27 июля) 1794 г. В тесном смысле, это имя дается парижскому муниципалитету с 10 августа 1792 г., когда во главе его стали Петион, в… …   Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона

Стамбулов — (Стефан) болгарский политический деятель (1854 1895), сын содержателя мелкого хана (трактира) в Тырнове; учился сперва в школе там же, потом в 1870 72 гг. в Одессе в духовной семинарии, откуда за сношения с русскими революционерами был исключен и …   Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона

Старицкий Михаил Петрович — известный малорусский драматург; род. в 1840 г. Первые его литературные опыты (с 1864 г.) оригинальные малорусские стихотворения и переводы на малорусский язык русских и иностранных поэтов были довольно сурово приняты критикой. Лучше были… …   Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона

Тарковское владение — с VIII в. по 1867 г. составляло в Дагестане особую область, правители которой назывались шамхалами и, кроме того, имели титул владетеля буйнакского, вали дагестанского, а некоторое время и хана дербентского. Древняя история страны, составившей Т …   Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона

Ява — или Джава (Java, Djava) остров Малайского архипелага, самый малый, но самый населенный и богатый из 4 больших Зондских островов. Длина с запада на восток около 1000 км, наибольшая ширина 192 км. На севере Яванское море, на востоке пролив Бали,… …   Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона

Женщина подала в суд на совладельца 76ers после того, как она была ранена стулом, упавшим с его балкона

Женщина, 24 года, подала в суд на совладельца Philadelphia 76ers Майкла Рубина после того, как она получила черепно-мозговую травму в результате удара стулом, отлетевшим с балкона 12-го этажа его пентхауса на Манхэттене

• Аннабель Сен, 24 года, подала иск против совладельца Philadelphia 76ers Майкла Рубина
• Сен был ранен 25 января, когда стул упал с его балкона, иск утверждает
• Полиция сообщила, что деревянный стул для террасы, очевидно, был снесен с балкона во время продолжительного дождя Сен перед тем, как врезаться в припаркованную машину
• Сен подал иск против владельца пентхауса, GR Realty Holdings LLC, который принадлежит Рубину, чей собственный капитал составляет около 3 долларов.5 млрд
• Представитель Рубина сказал, что он не жил в пентхаусе во время аварии
• Представитель сказал, что пентхаус сдается в аренду Энрике Дубуграс и Педро Франчески, которые являются соучредителями технологической компании Brex

Валери Эдвардс для Dailymail.com

Опубликовано: 21:55 BST, 24 сентября 2020 г. | Обновлено: 23:01 BST, 24 сентября 2020 г.

Женщина подала в суд на совладелицу Philadelphia 76ers после того, как она получила черепно-мозговую травму, когда в начале этого года ее сбило кресло, которое слетело с балкона его пентхауса на Манхэттене.

Аннабель Сен, тогда 23 года, была госпитализирована 25 января, когда стул упал с балкона 12-го этажа.

Авария произошла около 14:30 в районе Юнион-сквер на Манхэттене, когда выпускница Университета Брауна ехала обедать со своим парнем.

Полиция сообщила, что деревянное кресло для террасы, очевидно, снесло с балкона во время непрерывного ливня и ударило Сена, а затем врезалось в припаркованную машину.

По данным New York Post, Сен подал иск против владельца пентхауса, GR Realty Holdings LLC, который принадлежит Майклу Рубину, чей собственный капитал составляет около 3 долларов.5 млрд.

24-летняя Аннабель Сен (слева) подала в суд на совладельца Philadelphia 76ers Майкла Рубина (справа) после того, как она получила черепно-мозговую травму, когда она была сбита стулом, вылетевшим с балкона его пентхауса на Манхэттене.

Авария произошла около 14:30 в районе Юнион-сквер на Манхэттене, когда выпускница Университета Брауна ехала на обед со своим парнем. Власти изображены на месте аварии, где упал деревянный стул (слева).

Полиция сообщила, что деревянный стул для террасы (на фото), очевидно, был снесен с балкона во время продолжительного ливня и врезался в Сена, а затем врезался в припаркованную машину.

Рубин является не только совладельцем 76ers, но и совладельцем хоккейной франшизы New Jersey Devils.

Согласно иску, Сен «получил серьезную, опасную для жизни, черепно-мозговую травму, среди прочих травм, потребовавших экстренной операции на головном мозге».

После инцидента Сен перенес еще две операции на головном мозге. «Сен не могла заниматься своим обычным делом и делами», — говорится в иске.

Помимо того, что ей пришлось оплачивать медицинские расходы, она «пострадала и обязательно пострадает в будущем от дополнительной потери времени и доходов от работы».

В иске также указаны имена Brown Harris Stevens Residential Management, LLC и жильцов пентхаусов Энрике Дубуграс и Педро Франчески.

Дубуграс и Франчески являются соучредителями финансовой и технологической компании Brex, которая оценивается в 2,6 миллиарда долларов.

Стул упал с балкона 12 этажа этого дома. Во время аварии основатели Brex, Энрике Дубуграс и Педро Франчески, как сообщается, сдавали в аренду пентхаус

. Адвокат Сена Бенедикт Морелли сказал Post, что это было «чудом», что кресло не убило его клиента.

‘Для этого действительно не было причин. Вы либо приносите мебель — особенно если вы не собираетесь там долго находиться, — либо привязываете ее. Есть ряд людей, которые могли и должны были это сделать », — сказал Морелли.

По словам Морелли, Сен, которой сейчас 24 года, была вынуждена покинуть Манхэттен и переехать в Коннектикут, чтобы жить с родителями.

Морелли сказала, что Сен, ранее работавшая в частной инвестиционной компании, должна была поступить этой осенью в Гарвардский университет, чтобы получить степень магистра.

Морелли сказал, что Сен не пойдет в школу, а вместо этого постарается как можно больше поправиться.

«У нее когнитивные нарушения. Это была молодая женщина, которая была очень одарена до аварии, и мы надеемся, что она вернет все свои способности », — сказал Морелли в интервью« Пост ».

Представитель Рубина сообщил газете, что миллиардер «не проживал в этой квартире», потому что она сдавалась Дубуграсу и Франчески во время аварии.

Поделитесь или прокомментируйте эту статью:

.

Женщина подала в суд на Samsung после того, как ее мобильный телефон застрял во влагалище?

Любимая тема World News Daily Report (WNDR), известного сайта «сатиры», имеющего долгую историю публикации нежелательных новостных статей, включает в себя вымышленные истории о людях, помещающих странные предметы в полости тела. На протяжении многих лет они публиковали рассказы о том, как мужчина застрял головой во влагалище женщины, о попытке террориста пронести гранату в его анус, о краже ребенка няней, спрятав его во влагалище, и о краже сотрудника McDonald’s 80 фунтов замороженного цыпленка Макнаггетса, спрятав их в анальной полости.

WNDR добавила новую запись в свою категорию полости тела 20 сентября 2018 года, когда они опубликовали нежелательную новость, в которой сообщалось, что женщина подала в суд на Samsung на 1,8 миллиона долларов после того, как ее мобильный телефон застрял во влагалище:

Женщина из Альбукерке подала в суд на Samsung на 1,8 миллиона долларов после того, как ей потребовалась медицинская помощь после того, как она вставила свой мобильный телефон во влагалище и не могла получить его в течение 96 часов.

Сальма Брайант, 39 лет, утверждает, что ее медицинские счета в больнице Университета Нью-Мексико составляют 1 168 000 долларов и что из-за этого тяжелого испытания она страдает от серьезного психологического стресса.

Брайант сказала, что сначала она вставила сотовый телефон во влагалище, как вызов одной из подруг, но быстро поняла, что телефон не выйдет.

Это была не настоящая новость, а просто очередная мусорная новость от WNDR, в отказе от ответственности которой отмечается, что содержание сайта является «сатирическим» и «вымышленным».

На фотографии, включенной в рассказ, изображена не женщина по имени Сальма Брайант, а Кирстен Пайк, которая подала иск против актера Тома Сайзмора, утверждая, что он приставал к ней, когда ей было 11 лет:

Женщина из Юты подала иск против Тома Сайзмора за то, что якобы она ощупывала ее, когда ей было 11 лет.Инцидент произошел в 2003 году, когда они вместе работали над фильмом «Прирожденные убийцы». 26-летняя Кирстен Пайк говорит, что заступается за других детей-актеров.

Пайк впервые выступила в понедельник в офисе своего адвоката в Солт-Лейк-Сити примерно через шесть месяцев после того, как всплыли ее обвинения против Сайзмора. Пайк сказал, что ее мечты об актерской карьере испарились после инцидента 2003 года во время съемок фильма «Прирожденные убийцы», оставившего ее с посттравматическим стрессом и наркотической и алкогольной зависимостью, от которых страдала ее жизнь.

.

Женщина подает в суд на все здание после того, как ее нокаутировала собака, которая на нее упала

Женщина подает в суд на все здание после того, как ее парализовала собака, упавшая на нее с крыши

• 47-летняя женщина на юге Китая осталась парализованной от шеи вниз в апреле
• Жильцы фабричного здания и арендодатель не признают ответственности
• Никто не признался в том, что владеет собакой, упавшей с крыши здания

Автор Келси Ченг Для Mailonline

Опубликовано: 14:26 BST, 26 ноября 2018 г. | Обновлено: 14:54 BST, 26 ноября 2018 г.

Женщина, которая была сбита падающей собакой из здания фабрики на юге Китая, теперь судится со всеми арендаторами и домовладельцем.

47-летняя женщина осталась парализованной ниже шеи после того, как собака упала на нее с крыши двухэтажного здания в Гуанчжоу, провинция Гуандун в апреле.

Затем она решила подать в суд на владельца собственности и всех арендаторов после того, как никто не признался в том, что владеет собакой, сообщили китайские СМИ.

47-летняя женщина была парализована ниже шеи после того, как собака упала на нее с крыши двухэтажного здания в Гуанчжоу, провинция Гуандун в апреле этого года.

Шокирующие кадры наблюдения от 15 апреля показывают, что момент, когда большая кремовая собака ударила женщину по голове, когда она шла к входу в здание в районе Байюнь

Шокирующие кадры наблюдения 15 апреля показывают момент, когда большая кремовая собака ударила женщину по голове, когда она шла к зданию вход в район Байюнь около 14:00.

Женщина потеряла сознание и упала на землю.

Она неподвижно лежала на полу, в то время как собака поднялась и убежала с места происшествия, выглядя невредимой.

«Это было действительно громко, как будто упал мешок с цементом», — сказала CCTV женщина-свидетель. «Я держал ее, потом увидел, что ее губы почернели».

Женщина получила удар по голове и потеряла сознание; пес встал и убежал с места происшествия.

«Собака немедленно убежала», — сказал свидетель.«Все было нормально, потому что женщина остановила его падение»

По словам другого свидетеля, потерпевшая пришла в себя примерно через 20 минут.

«Собака немедленно убежала», — сказал мужчина журналистам. «Это было нормально, потому что женщина остановила его падение».

После выписки женщина, Чжан Пин (имя изменено), и ее муж остановились в небольшом отеле в этом районе, так как Чжан нуждалась в двухнедельных проверках в больнице, чтобы сменить мочевой катетер, согласно Гуанчжоу. Повседневная.

Они оба были из провинции Хубэй и переехали в Гуанчжоу, чтобы заработать больше денег на свадьбу своего сына.

После трагической аварии муж Чжан и 24-летний сын бросили работу, чтобы заботиться о ней. В отчете добавлено, что Чжан нужно делать массаж каждые два часа, чтобы предотвратить дегенерацию ее мышц.

Место происшествия в районе Байюнь Гуанчжоу. Все арендаторы и домовладелец отрицали ответственность за инцидент, заявив, что они не использовали балкон напрямую.

После аварии муж Чжан и 24-летний сын уволились с работы, чтобы заботиться о ней.Чжан нужно делать массаж каждые два часа, чтобы предотвратить дегенерацию ее мышц.

«Мы уже потратили 400 000 юаней (45 000 фунтов стерлингов) на медицинские счета, и нам придется потратить больше на дальнейшее лечение», — сказал Чжан репортерам.

Семья сказала, что они нашли клетку на крыше здания, подразумевая, что собака не была бездомной. Однако через семь месяцев после инцидента никто не признался, что владеет собакой.

Дело слушалось в народном суде района Байюнь в третий раз в прошлую пятницу после того, как адвокат посоветовал женщине подать в суд на домовладельца и всех арендаторов здания.

Все они отказались от ответственности, заявив, что не использовали балкон напрямую. Владелец, который арендовал крышу, утверждал, что у них не было исключительного доступа на балкон, поскольку другим арендаторам также разрешено использовать общую площадь, добавлено в отчете.

Поделитесь или прокомментируйте эту статью:

.

1 Коринфянам 14:34 женщины должны молчать в церквях. Им не разрешается говорить, но они должны подчиняться, как гласит закон.

Новая международная версия
Женщины должны хранить молчание в церквях. Им не разрешается говорить, но они должны подчиняться, как гласит закон. New Living Translation
Женщины должны молчать во время церковных собраний. Им не прилично говорить. Они должны быть покорными, как и сказано в законе. Женщины должны молчать в церквях.Ибо им не разрешено говорить, но они должны быть в подчинении, как также сказано в Законе. Библия для изучения
Женщины должны молчать в церквях. Им не разрешается говорить, но они должны подчиняться, как гласит закон. Библия
позволяет женщинам молчать в церквях. Ибо им не позволено говорить, но они должны подчиняться, как также говорит Закон. Новая Американская Стандартная Библия
Женщины должны хранить молчание в церквях; ибо им не разрешено говорить, но они должны подчиняться себе, как и говорит Закон.New King James Version
Позвольте вашим женщинам молчать в церквях, потому что им не разрешено говорить; но они — , чтобы быть покорными, как и закон говорит. Библия короля Иакова
Пусть ваши женщины молчат в церквях: ибо им не дозволено говорить; но им велено подчиняться, как также сказано в законе. Христианская стандартная Библия
: женщины должны молчать в церквях, потому что им не разрешено говорить, но они должны подчиняться, как также говорит закон.Современная английская версия
женщинам нельзя разрешать говорить. Они должны молчать и слушать, как учит Закон Моисея. Good News Translation
женщины должны молчать на собраниях. Им не разрешено говорить; как гласит еврейский закон, они не должны нести ответственность. Христианская стандартная библия Холмана
: женщины должны молчать в церквях, потому что им не разрешается говорить, но они должны быть покорными, как также гласит закон. Международный стандарт версии
: женщины должны хранить молчание в церквях.Им не разрешается высказываться, но они должны подчиняться, как гласит устный закон. NET Bible
женщины должны молчать в церквях, потому что им не разрешается говорить. Скорее, пусть они будут в подчинении, как в действительности говорит закон. New Heart English Bible
позволяет женщинам хранить молчание в церквях, поскольку им не разрешено говорить; но пусть они будут в подчинении, как также говорит Закон. A Faithful Version
Пусть ваши женщины молчат в церквях, потому что им не разрешено говорить; но они должны быть в подчинении, как и говорит закон.Арамейская Библия на простом английском
Позвольте вашим женщинам молчать на собраниях, потому что им не разрешено говорить, но они должны подчиняться, как это также сказано в Писанном Законе. БОЖЬЕ СЛОВО® перевод
женщины должны молчать. У них нет права говорить. Они должны занять свое место, как сказано в Учении Моисея. New American Standard 1977
Пусть женщины хранят молчание в церквях; ибо им не разрешено говорить, но пусть они подчиняются, как и Закон также говорит. King James 2000 Библия
Пусть ваши женщины хранят молчание в церквях: ибо им не дозволено говорить; но им велено быть покорными, как и говорит закон.Американский король Джеймс Версия
Позвольте вашим женщинам хранить молчание в церквях: им не разрешено говорить; но им велят подчиняться, как и сказано в законе. Американская стандартная версия
позволяет женщинам хранить молчание в церквях: ибо им не разрешено говорить; но пусть они будут в подчинении, как также говорит закон. Библия Дуэ-Реймса
Пусть женщины хранят молчание в церквях: ибо им не дозволено говорить, но они должны подчиняться, как и закон говорит.Darby Bible Translation
Пусть [ваши] женщины молчат на собраниях, потому что им не разрешено говорить; но быть в подчинении, как также говорит закон. English Revised Version
Пусть женщины хранят молчание в церквях, ибо им не дозволено говорить; но пусть они будут в подчинении, как также говорит закон.Webster’s Bible Translation
Пусть ваши женщины хранят молчание в церквях; им не дозволено говорить; но им заповедано быть послушными, как и закон говорит.Weymouth New Testament
Пусть замужние женщины молчат в церквях, потому что им не разрешено говорить. Они должны довольствоваться второстепенным местом, как также гласит Закон: World English Bible
пусть ваши жены хранят молчание на собраниях, потому что им не разрешено говорить; но пусть они будут в подчинении, как также говорит закон. Буквальный перевод молодого человека
Ваши женщины в собраниях позволяют им молчать, ибо им не разрешено говорить, но быть подчиненными, как и закон говорит; .