Простак вольтер: Читать книгу Простак Вольтера : онлайн чтение

Читать книгу Простак Вольтера : онлайн чтение

Розділ четвертий
Простака охрещено

Прибігли пріор і абат, допитуючись у Простака, що він там робить.

– Чекаю, панове, на охрещення! – відповів Простак. – Ось уже годину сиджу я у воді по шию, і це нечесно з вашого боку доводити мене до застуди!

– Любий мій небоже, – сказав ніжно пріор, – у Нижній Бретані не так хрестяться; надягніть свою одежу і ходіть з нами.

Почувши цю розмову, м-ль де Сент-Ів тихенько сказала своїй товаришці:

– Панно, як ви думаєте, чи почне він одягатися?

Гуронець, проте, заперечив пріорові:

– Ви не переконаєте мене цього разу, як раніш. Відтоді я добре вчився і тепер цілком певен, що інакше не хрестяться. Євнуха цариці Кандакії охрещено в струмку, і я викликаю вас на заклад показати мені в книзі, що ви мені дали, щоб колись когось було охрещено іншим способом; або я зовсім не охрещуся, або охрещуся в річці.

Хоч скільки йому доводили, що звичаї змінилися, Простак затявся, бо був бретонець і гуронець. Він усе посилався на євнуха цариці Кандакії.26
  Ефіопську царицю Кандасію навернув до християнства її євнух Юда, який охрестився під час відвідин Єрусалима.

[Закрыть] І хоч його тітка й м-ль де Сент-Ів, що дивилися крізь верби, мали право сказати, що не йому годилося б посилатися на такого чоловіка, вони, проте, цього не зробили, така-бо велика була їх скромність. Сам єпископ прийшов з ним говорити, що важить багато, але не досяг нічого. Гуронець засперечався з єпископом.

– Покажіть мені, – казав він, – у книзі, яку дав мені дядько, одним-одну людину, що не була б охрещена в річці, і я зроблю все, що ви хочете.

У розпачі тітка згадала, що першого разу, коли їй небіж поклонявся, панні де Сент-Ів він кланявся нижче, ніж будь-кому іншому з товариства; що навіть єпископа не вітав він так сердечно й шанобливо, як цю прекрасну панночку. Вона звернулася й удалася в цій великій скарзі до м-ль де Сент-Ів: вона попросила її вжити свого впливу й умовити гуронця, щоб той охрестився бретонським способом, бо не вірила, що її небіж може колись стати християнином, якщо вперто бажатиме охреститися в плинній воді.

М-ль де Сент-Ів зашарілася від таємної втіхи, що на неї покладають таке важливе доручення; вона скромно підійшла до Простака й шляхетно стиснула йому руку.

– То ви нічого не зробите для мене? – сказала вона й, промовляючи ці слова, опустила очі, а потім звела їх з ніжною грацією.

– Ах, усе, що ви мені накажете; охреститися водою, кров’ю, вогнем – нема нічого, в чому відмовив би я вам.

М-ль де Сент-Ів мала славу двома словами зробити те, що не спромоглися зробити ні пріорова ретельність, ні повторні запитання судді, ні навіть єпископові доводи; вона відчувала свій тріумф, але не відчувала ще всієї його ваги.

Хрестини відсвяткували з усією пристойністю, усією пишнотою, усією можливою приємністю. Дядько й тітка передали абатові де Сент-Ів і його сестрі честь бути за хрещених батька й матір. М-ль де Сент-Ів сяяла від радості: вона не знала, до чого приневолить її цей почесний титул, вона погодилася на цю честь, не передбачаючи фатальних наслідків.

Оскільки ніколи не буває церемонії, після якої не було б великого обіду, то, вийшовши з хрестин, сіли за стіл. Нижньобретонські дотепники казали, що треба було б охрестити його вином; пан пріор сказав, що, за Соломоном, вино звеселяє серце людині; пан єпископ додав, що патріарх Юда мусив прив’язати своє осля до виноградної лози й намочив свій плащ у виноградному сокові, і дуже сумно, що не можна так зробити в Нижній Бретані, бо їй Бог відмовив у виноградниках. Кожен намагався сказати щось дотепне з приводу Простакових хрестин і щось ґречне хрещеній матері. Суддя, все розпитуючи, запитав у гуронця, чи буде він вірний своїм обіцянкам.

– Як же, на вашу думку, можу я занедбати обіцянки, що дав їх панні де Сент-Ів?

Гуронець розпалився; він багато пив за здоров’я своєї хрещеної матері.

– Коли б ви хрестили мене, – сказав він, – то й холодна вода, що лляли мені на потилицю, ошпарила б мене.

Суддя визнав, що це дуже поетично, не знаючи, як поширена в Канаді алегорія. Але хрещена мати була з того надзвичайно втішена.

На хрестинах йому дали ім’я Геркулес. Сан-Малоський єпископ усе розпитував, що це за святий, про якого він ніколи не чув. Єзуїт, який був дуже вчений, сказав йому, що це був святий, котрий зробив дванадцять див;27
  Дванадцять див – дванадцять подвигів, які здійснив грецький герой Геракл, перебуваючи на службі у царя Єврисфея

[Закрыть] там було ще й тринадцяте, варте дванадцятьох інших, але єзуїтові про нього не випадало говорити: це – перетворити за одну ніч п’ятдесят дівчат на жінок. Якийсь жартун розповів про це диво, й усі дами опустили очі й зважили, виходячи з Простакової постави, що він гідний святого, ім’я якого носить.

Розділ п’ятий
Простак закоханий

Треба визнати, що від цих хрестин починаючи м-ль де Сент-Ів пристрасно бажала, щоб пан єпископ зробив її учасницею ще одного якогось таїнства вкупі з Геркулесом-Простаком. Та що була вона добре вихована й дуже скромна, то не зважилася навіть перед собою визнати ці ніжні почуття; коли й прохоплювалася вона поглядом, словом, жестом, думкою, – огортала все це серпанком надзвичайно милої соромливості; була вона ніжна, жвава й мудра.

Коли єпископ од’їхав, Простак і м-ль де Сент-Ів зустрілися, не думаючи, що вони шукають одне одного. Вони розмовляли, не усвідомлюючи, що саме кажуть. Простак перший сказав їй, що кохає її від усього серця і що прекрасна Абакаба, яку він божевільно кохав у своїй країні, й близько не схожа на неї. Панна відловіла йому зі звичайною своєю скромністю, що про це треба швидше переговорити з паном пріором, його дядьком, та з панною, його тіткою, що від себе вона теж закине два слова своєму братові, абатові де Сент-Ів, і що сподівається на загальну згоду.

Простак відповів їй, що не потребує будь-чиєї згоди; що йому видається надзвичайно смішним просити в інших про те, що треба зробити, і що коли дві сторони згодні, непотрібна третя, щоб погоджувати їх.

– Я ні з ким не раджуся, – сказав він, – коли хочу снідати, чи полювати, чи спати; я добре знаю, що в коханні слід мати згоду особи, від якої хочеш взаємності, й оскільки не в свого дядька й не в свою тітку я закоханий, то не до них я й удамся з цією справою, й коли ви вірите мені, зробите так само з паном абатом де Сент-Ів.

Можна уявити, що прекрасна бретонка вжила всієї делікатності свого розуму, щоб у пристойних висловах напоумити гуронця. Вона навіть гнівалася, потім швидко лагіднішала; одне слово, невідомо, чим би закінчилася ця розмова, якби, коли сонечко вже заходило, пан абат не забрав свою сестру до абатства. Простак покинув спати своїх дядька й тітку, що трохи потомилися були від церемонії й довгого обіду. Половину ночі він провів, складаючи гуронською мовою вірші для своєї коханої, бо відомо, що нема жодної країни на землі, де кохання не робило б із закоханого поета.

Другого дня, після сніданку, дядько так сказав йому при панні Керкабон, що була глибоко зворушена:

– Хвала небові за те, що ви, любий мій небоже, мали честь стати християнином і нижнім бретонцем. Але цього не досить. Я вже старенький; брат мій лишив тільки невеличкий клапоть землі, чого замало. У мене добре пріорство, і коли б тільки ви захотіли стати дяком, як я сподіваюся, я б одписав вам пріорство, й ви жили б собі як схотіли, заспокоївши мою старість.

Простак відповів:

– Дядьку мій! Нехай вам ідеться на все добре! Живіть якнайдовше! Я не знаю, ні що то значить бути дяком, ні що значить одписувати, та мені все буде добре, аби лише мав я при собі панну де Сент-Ів.

– Ах, боже мій, небоже, що це ви мені кажете? То ви до нестями закохалися в цю прекрасну панну?

– Так, дядьку.

– Леле! Небоже, вам неможливо одружитися з нею.

– Це дуже можливо, дядьку, бо вона не тільки стиснула мені руку, прощаючись, але й пообіцяла, що проситиме мене для шлюбу, і я напевне одружуся з нею.

– Це неможливо, кажу я вам, бо вона ваша хрещена мати; це страшенний гріх, що хрещена мати стискає руку своєму хрещеникові. Не дозволено одружуватися з хрещеними матерями, це заборонено за законами божеськими й людськими.

– Біс його візьми, дядьку, ви смієтеся з мене! Чому це заборонено одружитися зі своєю хрещеною матір’ю, коли вона молода й гарна? У тій книзі, яку ви дали мені, я не бачив, щоб було заборонено одружуватися з дівчатами, які допомогли людям охреститися: я ввесь час бачу, що тут роблять безліч речей, яких нема у вашій книзі, й не роблять нічого, що там сказано. Зізнаюся вам, мене це дратує. Коли мене позбавлять прекрасної де Сент-Ів під приводом моїх хрестин, запевняю вас, що я викраду її й розхрещуся.

Пріор засмутився, сестра його плакала.

– Любий брате, – сказала вона, – не треба, щоб наш небіж засудив себе на вічну муку, святий наш отець Папа може дати йому дозвіл, і тоді він може бути по-християнському щасливий і з тією, яку кохає.

Простак обняв тітку.

– То хто ж цей чудесний чоловік, – сказав він, – що з такою добротою допомагає хлопцям і дівчатам у їх коханні? Я хочу зараз піти переговорити з ним.

Йому пояснили, хто такий Папа, і Простак був іще дужче здивований, ніж будь-коли.

– Нема й жодного слова про це у вашій книзі, любий мій дядьку; я мандрував, я плив океаном, та й ми живемо тут на березі океану, і от я покину панну де Сент-Ів, щоб прохати дозволу кохати її в тієї людини, що живе біля Середземного моря за чотири сотні миль звідсіля й мови якої я навіть не розумію. Це ж неймовірна дурниця.

Зараз же біжу до пана абата де Сент-Ів, який живе тільки за милю звідси, й ручуся вам, що одружуся зі своєю коханою за один день.

Коли він говорив так, увійшов суддя, що своїм звичаєм запитав у нього, куди він іде.

– Я йду одружуватися, – відповів Простак, вибігаючи.

За чверть години він був у своєї прекрасної й любої нижньої бретонки, яка ще спала.

– Ах, брате мій, – сказала м-ль де Керкабон пріорові, – ніколи ви не зробите з нашого небожа дяка.

Суддя був дуже незадоволений з тієї мандрівки. Він хотів, щоб його син одружився із м-ль де Сент-Ів, а син той був іще дурніший і ще незносніший, ніж батько.

Розділ шостий
Простак прибіг до своєї коханої й розлютився

Щойно Простак прибіг, запитавши в старої служниці, де світлиця його коханої, він дужим ударом штовхнув погано замкнені двері й кинувся до ліжка. Раптово розбуджена м-ль де Сент-Ів закричала:

– Як? Це ви?! Ах, це ви! Спиніться, що ви робите?

– Я одружуюся з вами.

І він справді одружився б із нею, коли б вона не одбивалася з усією цнотливістю добре вихованої особи.

Простак не чекав таких жартів; і всі ці вивертки видавалися йому безглуздими.

– Не так робила панна Абакаба, моя перша коханка, – кричав він, – у вас нема навіть чесності. Ви пообіцяли мені одружитися зі мною й не хочете тепер зробити цього. Це значить занедбати найперші закони честі! Я навчу вас додержувати свого слова й наверну на шлях чесноти.

Простак мав чесноту мужню й невтомну, гідну його патрона Геркулеса, ім’я якого йому дали під час хрестин; він хотів ужити її в усій її повноті, коли на пронизливі викрики панночки, що була куди стриманіша у виявах своєї чесноти, прибіг мудрий абат де Сент-Ів зі своєю домоправителькою, старою побожною служницею, й парафіяльним панотцем. Коли вони з’явилися, відвага нападника вгамувалася.

– Та боже мій, дорогий сусіде, – сказав йому абат, – що чините ви тут?

– Свій обов’язок, – обізвався молодик, – я виконую свої обіцянки, які для мене святі.

М-ль де Сент-Ів, червоніючи, оправилась. Простака вивели до іншого покою; абат доводив йому, що такий вчинок огидний. Простак захищався, посилаючись на закони природи, які він досконало знав; абат хотів довести, що перевагу мусить мати закон умовний28
  Закон умовний – тобто закон «писаний», громадянський і релігійний, на відміну від «законів природних» Під природним законом Вольтер розумів моральне почуття, закладене в самій людській природі

[Закрыть] і що коли б поміж людей не було угод, закон природи мало не завжди був би природним розбишацтвом.

– Тут потрібні, – сказав абат, – нотарі, панотці, свідки, контракти, дозволи.

Простак відповів йому тим висновком, який завжди роблять дикуни:

– То, значить, ви дуже нечесні люди, раз із вами треба стільки пересторог.

Абатові важко було відбити це заперечення.

– Я визнаю, – сказав він, – поміж нас є багато жевжиків і зальотників. Так само було б у гуронців, коли б їх зібрати до одного великого міста; але є також люди мудрі, чесні, освічені, і це саме ті, що пишуть закони; що краща людина, то більше повинна вона коритися їм; такі подають приклад порочним людям, які шанують ті пута, які чеснота покладає сама на себе.

Ця відповідь вразила Простака: ми вже зауважували, що він мав гарний розум. Його зм’якшили облесливими словами і подали надію: це ті дві пастки, на які ловляться чоловіки обох півкуль; до нього вийшла навіть м-ль де Сент-Ів, коли одяглася. Все це відбулося якнайпристойніше; та, незважаючи на цю пристойність, від іскор Геркулесових очей опускала очі його кохана й тремтіло все товариство.

Було надзвичайно важко вирядити його до родичів. Знову довелося вжити впливу м-ль де Сент-Ів, і що більше відчувала вона свою владу над ним, то більше його кохала. Вона сказала йому піти й була дуже з того засмучена. Нарешті, коли він пішов, абат, бувши не тільки братом м-ль де Сент-Ів, який дуже любив її, але й опікуном, постановив урятувати свою сестру від похапливості цього страшного коханця. Він пішов порадитися до судді, який, бажаючи оженити на абатовій сестрі свого сина, порадив віддати бідну дівчину до монастиря.

Це був жахливий вчинок: ні в кого не закохана дівчина, коли віддають її до монастиря, голосно кричить, а закохана, до того ж закохана ніжно! Було від чого дійти розпачу!

Повернувшися до пріора, Простак розповів усе щиро, як це робив щоразу. Він витерпів ті самі напоумлювання, які трохи вплинули на його розум і аж ніяк на почуття. Але другого дня, коли він хотів повернутися до своєї коханої, щоб обміркувати з нею закон природний і закон умовний, пан суддя з образливою радістю повідомив, що вона в монастирі.

– Добре, – сказав він, – я піду поговорити з нею в монастирі.

– Цього не можна, – сказав суддя.

Дуже довго пояснювали йому, що таке обитель чи монастир, що це слово походить від латинського «сопventus», що означає «зібрання»; та гуронець не міг зрозуміти, чому його не можуть прийняти до зібрання. Скоро йому пояснили, що це «зібрання» схоже на в’язницю, де дівчат тримають замкнених, – річ жахлива, незнана ні в гуронців, ні в англійців, – він став такий самий лютий, як патрон його Геркулес, коли Евріт, цар Ехалійський,29
  Евріт, цар Ехалійський – Грецький цар Евріт обіцяв віддати у дружини Гераклові свою доньку Іолу, якщо той переможе у стрільбі з лука Коли Евріт відмовився виконати свою обіцянку, розгніваний Геракл убив його, спустошив Ехалію і взяв із собою Іолу.

[Закрыть] не менш жорстокий, ніж абат де Сент-Ів, відмовився віддати йому прекрасну Іолу, не менш прекрасну, ніж абатова сестра. Він хотів підпалити монастир і викрасти кохану або згоріти разом з нею.

М-ль де Керкабон, налякана більш ніж будь-коли, зреклася своїх сподіванок побачити свого небожа дяком і казала, плачучи, що, відколи його охрестили, в тілі його оселився диявол.

Розділ сьомий
Простак одбиває англійців

Охоплений чорною, глибокою меланхолією, Простак прогулювався берегом моря, з рушницею-дубельтівкою на плечах, великим палашем при боці, стріляючи вряди-годи по птахах й відчуваючи спокусу прострелити себе. Але він ще любив життя через м-ль де Сент-Ів. Отже, він то кляв свого дядька, тітку, всю Нижню Бретань і своє охрещення, то благословляв їх, бо через них пізнав він ту, яку кохав. Він постановляв піти й підпалити монастир і зараз же спинявся, боячись спалити й свою кохану. Вітри зі сходу й заходу не так збурюють хвилі в Ла-Манші, як збурювалося його серце від протилежних намірів.

Він ішов великими кроками, не знаючи куди, коли почув звуки барабана; вдалечині він побачив юрбу, половина якої бігла узбережжям, а друга тікала звідти.

Звідусіль лунали тисячі криків. Цікавість і відвага в одну мить погнали його до місця, звідки йшли ці вигуки, і чотирма стрибками він долетів туди. Начальник гарнізону, що вечеряв з ним у пріора, зараз же впізнав його; розкривши обійми, побіг він до нього:

– Ах, це Простак, він битиметься за нас.

І солдати, що помирали від страху, підбадьорилися й теж закричали:

– Це Простак! Це Простак!

– Панове, – сказав він, – у чому справа? Чого ви такі налякані? Чи ваших коханих позабирали до монастирів?

Тоді сотня зніяковілих голосів закричала:

– Хіба ви не бачите, що до берега пристають англійці?30
  1689 р після інтронізації Вільгельма Оранського розпочалася англо-французька війна.

[Закрыть]

– Гаразд, – відповів гуронець, – це хороші люди; вони ніколи не пропонували мені стати дяком і ніколи не викрадали моєї коханої.

Начальник відповів йому, що англійці збираються пограбувати абатство Гори, випити дядькове вино й, може, викрасти м-ль де Сент-Ів; що маленький корабель, яким він приїхав до Бретані, для того й приходив, щоб розвідати, що вони нападають, не оголосивши війни французькому королеві, й що провінції загрожує небезпека.

– А, коли так, то вони переступають природний закон. Дозвольте мені, бо я довго жив поміж них і знаю їхню мову, переговорити з ними. Я не вірю, щоб вони могли мати такі лихі наміри.

Під час цієї розмови англійська ескадра наблизилася. Гуронець побіг до берега, кинувсь у невеличке суденце, підплив, виліз на адміральське судно й запитав, чи правда, ніби вони прийшли зруйнувати країну, не оголосивши чесно війни. Адмірал і весь його корабель вибухнули голосним реготом; йому дали випити пуншу й випровадили.

Покривджений Простак думав тільки про те, щоб добре битися проти своїх колишніх друзів за своїх земляків і за пана пріора. Звідусіль прибігали сусідні дворяни, і він приєднався до них. Було кілька гармат, Простак набив їх і, навівши одну по одній, вистрелив із них. Англійці зійшли на берег; він побіг на них, убив трьох своєю рукою, поранив навіть адмірала, що сміявся з нього. Його мужність запалила відвагою бійців. Англійці повернулися на кораблі, й на всьому березі залунали вигуки перемоги:

– Хай живе король! Хай живе Простак!

Кожен обіймав його, кожен намагався спинити кров із кількох завданих йому ран.

– Ах, – сказав він, – коли б тут була м-ль де Сент-Ів, вона наклала б мені пов’язку.

Суддя, що під час бійки ховався у своєму льоху, прийшов його вітати, як і інші, але був дуже здивований, почувши, як Геркулес-Простак казав кільком ретельним молодикам, що оточили його:

– Друзі мої, визволити абатство Гори не багато важить, треба визволити дівчину.

Від цих слів уся ця запальна молодь спалахнула; за ним уже пішла ціла юрба, вже побігли до монастиря, і коли б суддя відразу не попередив начальника, коли б не погналися за буйною ватагою – все було б скінчене. Простака відвели до його дядька й тітки, що облили його сльозами ніжності.

– Я добре бачу, що з вас ніколи не буде ні дяка, ні пріора, – сказав йому дядько, – з вас буде ще відважніший офіцер, ніж був мій брат капітан, і, мабуть, такий самий жебрак.

А м-ль де Керкабон усе плакала, обіймаючи його й приказуючи:

– Його вб’ють, як і мого брата, куди краще було б йому стати за дяка!

У бою Простак підняв тугенького гаманця, повного гіней, що його, мабуть, упустив адмірал; він був певен, що за цей гаманець може купити всю Нижню Бретань і, головне, зробити з м-ль де Сент-Ів велику пані. Кожен переконував його поїхати до Версаля, щоб там здобути винагороду за свої послуги. Начальник гарнізону, старші офіцери видали йому посвідчення про його поведінку. Дядько й тітка погодилися на небожеву подорож; без жодних перешкод повинен він з’явитися перед королем, і саме це дало б йому чудесну славу в окрузі. Ці добрі люди додали до англійського гаманця чималий подарунок зі своїх заощаджень.

Простак казав сам собі: «Коли я побачу короля, попрошу в нього м-ль де Сент-Ів за дружину, і він напевне не відмовить мені!» І от він виїхав під привітні вигуки всього кантону, напівзадушений обіймами, зрошений тітчиними сльозами, із благословенням від дядька, доручаючи себе молитвам прекрасної Сент-Ів.

Розділ восьмий
Простак їде до короля. Дорогою він вечеряє з гугенотами

Простак поїхав Сомюрським шляхом у поштовій колясі, бо тоді не було іншого сполучення. Приїхавши до Сомюра, він здивувався, заставши місто майже порожнім і побачивши, що багато родин вибираються звідти. Йому сказали, що шість років перед тим у Сомюрі31
  Із скасуванням 1685 р Нантського едикту короля Генріха IV (1598), за яким французькі гугеноти дістали право вільного віросповідання, більшість мешканців Сомюра емігрувала з міста, остерігаючись релігійних переслідувань.

[Закрыть] було понад п’ятнадцять тисяч душ, а тепер там не більше як шість. Він не проминув поговорити про це з корчмарем. За столом було багато протестантів, одні з них гірко скаржилися, другі тремтіли від гніву, інші казали плачучи: «Nos dulcia linquimus arva, nos patriam fugimus».32
  «Nos dulcia linquimus arva, nos patriam fligimus» (лат) – рядки із «Буколік» (І, 3–4) Вергілія.

[Закрыть] Не знаючи латини, Простак попросив перекласти йому ці слова, що означали: «Ми покидаємо наші милі села, ми тікаємо з нашої батьківщини».

– А чому тікаєте ви з вашої батьківщини, панове?

– Тому, що хочуть, щоб ми визнали папу.

– А чому не визнаєте ви його? Бо у вас нема хрещеної матері, з якою ви хотіли б одружитися? Мені казали, що це він дає на те дозвіл.

– Ах, пане, цей Папа каже, що він господар усіх королівств.

– Але, панове, яка ваша професія?

– Більшість із нас, пане, сукнарі й фабриканти.

– Коли б Папа, – сказав Простак, – говорив, що він є господар ваших сукон і ваших фабрик, ви добре зробили б, не визнаючи його, а щодо королів, то це їхня справа; чого у це втручаєтеся ви?33
  Це Фоятенелева відповідь одному руанському крамареві янсеністові (Прим. фр. вид.

[Закрыть]

Тоді взяв слово один невеличкий чорний чоловічок34
  Один невеличкий чорний чоловічок – протестантський священик

[Закрыть]і дуже розсудливо виклав скарги всього товариства. Він так енергійно казав про скасування Нантського едикту, він так патетично оплакував долю п’ятдесятьох тисяч родин, що втекли, і п’ятдесятьох тисяч інших, яких навернули до віри драгуни,35
  Тут йдеться про вояків, яких військовий міністр Лювуа відправив для впокорення протестантів.

[Закрыть] що Простак і собі облився сльозами…

– Чому, – сказав він, – такий великий король, що слава його доходить аж до гуронців, відмовляється від стількох сердець, що любили б його, й від стількох рук, що служили б йому?

– Це тому, що його ошукали, як і інших великих королів, – відповів чорнявий чоловік, – його запевняли, що тільки скаже він одне слово, усі люди думатимуть як він, і що ми перемінимо релігію так само, як його музикант Люллі36
  Люллі Жан Батіст (Джованні Баттіста Луллі) (1632–1687), французький композитор італійського походження Фундатор французької національної оперної школи. Вольтер має на увазі гострі суперечки стосовно розвитку музичного театру, які виникли із прибуттям до Парижа італійської оперної групи під орудою Бамбіні. Прихильниками італійської опери буф стала низка французьких енциклопедистів.

[Закрыть] за одну хвилину міняє декорації в своїх операх. Він не тільки втратив уже п’ять чи шість тисяч дуже корисних людей, а ще й зробив з них ворогів, і король Вільгельм,37
  Король Вільгельм – англійський король Вільгельм Оранський (1650–1702), правив з 1689 р.

[Закрыть] що королює тепер в Англії, склав багато полків із цих самих французів, що битимуться проти свого монарха.

– Таке нещастя тим дивовижніше, що теперішній Папа,38
  Теперішній Папа – Папа Інокентій XI.

[Закрыть] якому Людовік XIV жертвує частину свого народу, – його відверти

Читать книгу «Простак»📚 онлайн полностью — Вольтер

Розділ перший
Як пріор монастиря Святої Гори і панна, сестра його, зустріли гуронця

Якось святий Дунстан,[3] ірландець за національністю і святий за характером праці, виїхав з Ірландії на невеличкій горі до берегів Франції і доїхав таким чином аж до бухти Сен-Мало. [4] Зійшовши на берег, він поблагословив свою гору, а вона зробила йому глибокий реверанс і тією ж дорогою повернулася до Ірландії.

Дунстан заснував на тому місці невеличкий пріорат і назвав його монастирем Гори; так він зветься й досі, як кожен про це знає.

Року 1689-го, ввечері 15 червня, абат де Керкабон, пріор монастиря Святої Гори, проходжувався берегом моря з панною Керкабон, своєю сестрою, щоб побути на свіжому повітрі. Пріор, уже доволі пристаркуватий, був добрий панотець, його любили сусіди, як раніше любили сусідки. Найбільше зажив він пошани за те, що був єдиною духовною особою, яку не треба було нести до ліжка після вечері з братією. Він досить ґрунтовно знав теологію і коли втомлювався від читання святого Авґустина,[5] то розважав себе книгою Рабле:[6] отже, всі говорили про нього добре.

М-ль де Керкабон, ніколи не бувши одружена, хоч мала до того велике бажання, на сорок п’ятому році зберігала ще свою свіжість, вдачу мала добру й чутливу; вона любила розважатись і була побожна.

Пріор мовив до сестри, дивлячись на море:

– Леле! Це тут наш бідолашний брат з любою нашою невісткою сів 1669 року на фрегат «Ластівка», щоб їхати на службу до Канади: коли його не вбили, ми можемо сподіватися ще побачити його.

– Чи думаєте ви, – сказала м-ль де Керкабон, – що нашу невістку з’їли ірокези, як то говорили нам? Та певне, що коли б її не з’їли, вона повернулася б сюди. Я плакатиму за нею все своє життя; це була чарівна жінка, а наш брат, дуже розумний, напевне досяг би чималих успіхів у житті.

Зворушені обоє цими спогадами, побачили вони, що до Ренської бухти[7] з припливом увійшов невеличкий корабель.

То були англійці, що приїхали продати деякі вироби своєї країни. Вони вистрибнули на землю, не глянувши ні на пана пріора, ні на його сестру, що дуже образилася за таку малу до неї увагу.

Не так зробив дуже огрядний молодик, що за один раз перестрибнув через голови своїх товаришів і спинився проти панни. Ще не навчений низько вклонятися, він хитнув їй головою. Обличчя його й убрання привернули до нього погляди брата й сестри: був він простоволосий і без панчіх; на ногах були легкі сандалі, а голову прикрашало довге волосся, заплетене в коси; короткий камзол облягав тонкий і гнучкий стан; вигляд він мав одважний і водночас лагідний. В одній руці тримав він невеличку пляшку барбадської горілки,[8] а в другій – щось схоже на торбину, там була чарка і дуже смачні морські сухарі. Він досить доброю французькою мовою запропонував своєї барбадської горілки панні де Керкабон і її братові; випив з ними, змусив їх знову випити і все це з таким простим і природним виглядом, що брат і сестра були зачаровані. Вони запропонували йому свої послуги, питаючи його, хто він і куди їде. Молодик відповів їм, що не знає нічого, а взагалі дуже цікавий, що хоче подивитися, як виглядають береги Франції, що він приїхав сюди, а потім має намір повернутися. Прислухавшись до його вимови, пан пріор зрозумів, що юнак – не англієць, і дозволив собі запитати, з якої він країни.

– Я гуронець,[9] – відповів йому молодик.

Мадемуазель де Керкабон, здивована й зачарована, що бачить гуронця, такого ввічливого до неї, запросила молодика вечеряти. Його не треба було просити двічі, й усі троє вирушили до монастиря Гірської Богоматері.

Низенька й кругленька панна пильно дивилася на нього своїми маленькими очима й час від часу говорила пріорові:

– Лице цього юнака має колір лілей і троянд. Яка біла шкіра у нього, хоч він і гуронець!

– Маєте рацію, сестро моя, – відповідав їй пріор.

Вона ставила сотні запитань, і мандрівник завжди відповідав на них дуже вдало.

Швидко поширилася чутка, що в монастирі є гуронець. Найкраще товариство з округи поквапилося піти туди на вечерю. Абат Сент-Ів прийшов туди зі своєю сестрою, молодою, сумирною бретонкою, дуже вродливою й дуже добре вихованою. Суддя і збирач податків були на вечері зі своїми дружинами. Чужинця посадили поміж м-ль де Керкабон і м-ль де Сент-Ів. Усі захоплено дивилися на нього, усі говорили з ним і всі одночасно розпитували його. Гуронця те не хвилювало; собі за девіз він, здавалося, взяв вислів мілорда Болінгброка:[10] «Nihil admirare»,[11] і врешті-решт від такого шуму терпець йому увірвався й він сказав досить спокійно:

– Панове, в моїй країні розмовляють по черзі. Як можу я відповідати вам, коли ви не даєте мені змоги вас вислухати?

Розум завжди на кілька хвилин отямлює людей: настала велика тиша. Пан суддя, що завжди зачаровував чужинців, хоч би де натрапляв на них, і був найбільший на всю округу розпитувач, сказав йому, широко роззявляючи рота:

– Пане, як ви зветесь?

– Мене завжди називали Простаком, – відповів гуронець, – в Англії це ім’я за мною залишилося, бо я завжди говорю відверто те, що думаю, і роблю все, що хочу.

– А як же, гуронцем бувши, могли ви, пане, опинитися в Англії?

– Мене туди привезли. В одній бійці англійці взяли мене в полон, після того як я добре боронився, і англійці, дуже люблячи відважність і бувши такі самі порядні люди, як і ми, запропонували мені або повернутися до своїх батьків, або поїхати до Англії; я погодився на останнє, від природи страшенно люблю подорожувати.

– Але ж, пане, – сказав суддя своїм урочистим тоном, – як могли ви от

Поясніть ідейний зміст і зазначте особливості композиції філософської повісті Вольтера «Простак»

Повість «Простак» Вольтер написав у 1767 році. Твір цей вважають одним із кращих прозових творів письменника, де яскраво втілено найхарактерніші особливості жанру філософської повісті. У повісті «Простак» Вольтер передусім розкриває свій погляд на проблеми «природної людини» і «цивілізованого суспільства».

У центрі уваги автора — людина. Вольтер намагається розібратися, які риси властиві людині, чим вона відрізняється від інших істот, що є чинниками формування її особистості.

Головний герой повісті отримав «природне виховання».Він європеєць, але ще немовлям потрапив у полон до племені канадських індіанців — гуронців, де й виховувався до повноліття. Гуронець отримав ім’я Простак, бо «завжди говорить, що думає, і робить що хоче». Опинившись у «цивілізованому світі» Простак пізнає цей світ. І багато з того, що він спостерігає у «цивілізації», йому видається дивним, безглуздим і протиприродним.

Простак читає Біблію, та у його незатьмареній забобонами голові виникали такі питання, що й пана пріора ставили «в дуже скрутне становище». У творі Вольтер від звинувачень святих отців у невігластві переходить до критики церковних і суспільних норм. Охрестившись, знявши із себе «минулі гріхи», Простак був готовий до нового життя. І першим випробуванням у цьому житті стало для нього кохання. Простак покохав панну де-Сент-Ів і щиро їй у тім признався. Але виявилося, що у цивілізованому світі спотворене навіть ставлення до кохання. Панна, хоча й сама була закохана у Простака, просила його поговорити про почуття до неї з паном пріором, з її братом і дістати їхню згоду на шлюб. Простак був вражений, але з’ясувалося, що шлюб між ними неможливий, бо вона — його хрещена мати. Треба звернутися до папи: він може дозволити, щоб Простак жив із тією жінкою, яку він кохає. Простак здувався ще більше: «Нема жодного слова про це у вашій книзі (мається на увазі «Біблія»), любий мій дядьку; я мандрував, я плив океаном, та й ми живемо тут на березі океану, й от я покину панну де-Сент-Ів, щоб прохати дозволу кохати її в тієї людини, що живе біля Середземного моря за чотири сотні миль звідсіля…»

Але у цивілізованому світі на Простака чекали речі ще дивніші, а випробування ще суворіші. Автор розповідає, як на французів напали англійці, як мужньо бився Простак зі своїми колишніми друзями за своїх теперішніх земляків. Англійці пішли геть, а Простак став героєм, і всі радили йому йти до Версаля, щоб отримати винагороду від короля. Простак же сподівався, що його подвиг допоможе йому вмовити короля дати дозвіл на шлюб із панною де-Сент-Ів. Дорогою до Версаля Простак знайомиться з гугенотами і веде з ними щиру розмову. Розмову цю підслуховує шпигун. За його доносом Простака заарештовують і кидають у Басти-лію — таку нагороду отримує герой.

У в’язниці Простак опиняється в одній камері з янсеністом Гордоном. Янсеністи — представники протестантської течії у християнстві — проповідували нескінченну Божу благадать.

У в’язниці під керівництвом янсеніста Простак отримує європейську освіту. Вустами свого героя Вольтер виносить вирок багатьом із поширених тоді теорій, викладає власні погляди на релігію, історію, будову світу, сучасне мистецтво.

Під впливом янсеніста та освіти Простак змінювався, його розум міцнішав, і це не заважало залишатися йому ні щирим, ні природнім, ні пристрасним. Саме ці його якості врешті-решт переконали янсеніста, що у його суворій вірі не все так бездоганно, як йому здавалося.

Тим часом панну де-Сент-Ів сватали за нелюбого, але вона втекла подалася у Версаль, щоб врятувати Простака. Їй частково вдалося втілити свій задум, її прийняв «підміністр», у владі якого було звільнити її коханого. Але за порятунок героя дівчина мала заплатити своєю цнотою. Панна де-Сент-Ів дістала наказ про звільнення Простака, але не змогла знести свого безчестя й померла.

Але фінал твору аж ніяк не сентиментальний. У повісті Вольтера, як у житті, немає ідеального образу. Навіть найкращі з персонажів не схожі на ідеал. Так, незважаючи на всі зміни, які відбулися з Простаком у в’язниці, він все ж залишається «простаком». Дізнавшись, що його рятівницею була панна де-Сент-Ів, він навіть не ставить запитання: як молодій і недосвідченій дівчині вдалося його врятувати. Більш того, він просить, щоб панна де-Сент-Ів знову звернулася до вельможі й попросила ще й за Гордона.

На останніх сторінках Вольтер розповідає, що сталося з головними персонажами, після смерті нещасної панни де-Сент-Ів. Виявляється, що всі дуже задоволені собою і своїм життям. Кожен із них таки отримав якусь «нагороду» від автора: хто гарну посаду, хто діамантові сережки, хто коробку шоколаду. Простак, уже, звичайно, під іншим ім’ям, став прекрасним офіцером. Він не забув своєї коханої, йому навіть розрада говорити про неї. Гордон забув «спокутливу благодать» і посів гарну посаду, його нове гасло: «Нещастя інколи йде на добре». З цим гаслом не погоджується лише сам автор, останні слова його повісті про те свідчать: «У нещасті нема нічого доброго».

Висновок. Філософська повість «Простак» — яскраве втілення просвітницької думки, якій і підпорядковуються усі художні засоби твору. Філософські роздуми про людину і сенс її життя, про її стосунки зі світом, суспільством викладені у формі розповіді про долю героя. Але його персонажі передусім — втілення певних ідей і сил, які мають вплив на суспільство, свідомість і долю людини.

Опорні поняття: філософська повість, «природна людина», ідейний зміст твору, іронія, сатира.

Простых синонимов, простонародных антонимов | Тезаурус Merriam-Webster

Простые синонимы, простодушные антонимы | Тезаурус Мерриам-Вебстера 1 человек без здравого смысла или суждения
  • его глупые выходки на корпоративных вечеринках заработали ему репутацию простака
  • berk
  • [Британский],
  • мин,
  • Чарли
  • (также Чарли)
  • [British],
  • cuckoo,
  • ding-a-ling,
  • ding-dong,
  • dingbat,
  • щуп,
  • doofus
  • [сленг],
  • перья,
  • дурак,
  • мерзавец
  • [Британский],
  • гусь,
  • недоумок,
  • осел,
  • лунатик,
  • лунный теленок,
  • нинкомпуп,
  • нинни,
  • ниннихаммер,
  • нит
  • [в основном британцы],
  • глупец,
  • орех,
  • псих,
  • симп,
  • индейка,
  • лет-йо
  • болван,
  • птичий мозг,
  • , болван,
  • болван,
  • осел,
  • дурак,
  • болван
  • [сленг],
  • dumbbell,
  • dummy,
  • dunce,
  • fathead,
  • gander,
  • goon,
  • idiot,
  • ignoramus,
  • imbecile know,
  • imbecile know
  • дебил,
  • numskull
  • (или numbskull),
  • pinhead,
  • schlub
  • (тоже shlub)
  • [сленг],
  • schlump
  • [сленг],
  • schnook
  • [сленг],
  • акции
2 глупый человек
  • она чувствовала себя такой простак , нуждающейся в помощи при установке домашнего кинотеатра

Вольтер Кандид | Novelguide

Франсуа Мари Аруэ де Вольтер был французским автором новеллы «Кандид», также известной как «Оптимизм» (Дюран и Дюран 724). В «Кандиде» Вольтер стремился указать на ошибочность теории оптимизма Готфрида Вильгельма фон Лейбница и на трудности, вызванные ее бездействием по отношению к злу мира. Использование Вольтером сатиры и ее приемов преувеличения и контраста подчеркивают зло и жестокость войны и мира в целом, когда люди смиренно принимают свою судьбу. Лейбниц, немецкий философ и математик времен Вольтера, развил идею о том, что мир, в котором они жили в то время, был «лучшим из всех возможных миров.«Этот систематический оптимизм, проявленный Лейбницем, представляет собой философскую систему, которая считала, что все уже было к лучшему, каким бы ужасным это ни казалось. В этой сатире Вольтер показал мир, полный стихийных бедствий и жестокости. Вольтер также использовал контраст в личностях персонажи, чтобы передать сообщение о том, что к философии Лейбница не следует относиться серьезно.

Лейбниц, которого иногда считали стоиком или фаталистом, поскольку его философия основывалась на идее, что все в мире определяется судьбой, теоретизировал, что Бог, имея способность выбирать из бесконечного числа миров, выбрал этот мир » лучший из возможных миров. «Хотя Вольтер выбрал это простое качество философии Лейбница для высмеивания, Лейбниц имел в виду немного больше, чем просто это. Хотя его философия утверждала, что Бог выбрал« лучший из всех возможных миров », он также имел в виду, что Бог, будучи совершенством, которым он является , выбрал лучший мир, доступный ему, к сожалению, это был мир, содержащий зло.Похоже, что Вольтер так хотел высмеять философию Лейбница, что решил высмеять только буквальный смысл и фатальное принятие зла философии Лейбница.

Чтобы донести свою точку зрения в «Кандиде», Вольтер создал персонажа доктора Панглосса, безоговорочного последователя философии Лейбница. Вольтер показывает это в начале повести, заявляя: «Он превосходно доказал, что не существует следствия без причины и что в этом лучшем из всех возможных миров …» (16) Панглосс продолжает говорить, что все имело свою цель. и все было сделано к лучшему. Например, нос был создан для того, чтобы носить очки (Вольтер, 16). Из-за своего «великого знания» Кандид, в этот момент очень наивный и впечатлительный юноша, считает Панглосса величайшим философом в мире, и это почтение, которому вскоре будет противоречить контакт с реальностью (Frautschi 75). Имя Панглосс переводится как «весь язык» и «болтун». Разговорчивый «пустозвон» подразумевает, что человек болтает и ничего не предпринимает. В данном случае философия Лейбница — это стоическое принятие зла мира. Однако по мере развития истории Панглосс теряет веру в философию Лейбница. Хотя Панглосс претерпел множество трудностей, он по-прежнему придерживается своей философии, чтобы не противоречить самому себе (Frautschi 69). Вольтер использует Панглосса и его противоположного персонажа, Мартина, чтобы указать на недостатки философии Лейбница.

Противоположностью взглядам Панглосса является персонаж Мартин. Мартин, пессимист, является другом и советником Кандида, которого он встречает в своем путешествии. Мартин постоянно пытается доказать Кандиду, что в мире мало добродетели, нравственности и счастья. Когда веселая пара идет и поет, Кандид говорит Мартину: «По крайней мере, ты должен признать, что эти люди счастливы (80)». Мартин отвечает на комментарий Кандид: «Держу пари, что это не так (80)». Мартин предлагает Кандид пригласить пару пообедать в его отеле.Пока молодая девушка, которая теперь оказалась Пакетт, рассказывает свою историю, Мартин с удовольствием узнает, что выиграл пари.

Еще одно отличие от этого «лучшего из возможных миров» — Эльдорадо. Вольтер описывает Эльдорадо как чрезвычайно мирную и безмятежную страну. Эльдорадо — место, которое «невозможно» найти, здесь нет законов, тюрем, войн или потребности в материальных благах. Вольтер использует Эльдорадо как воплощение «лучшего из всех возможных миров». Он контрастирует с реальным внешним миром, в котором война и страдания являются повседневными явлениями.

Еще один пример того, как Вольтер высмеивает оптимистическую философию Панглосса, — это упоминание о землетрясении и пожаре в Лиссабоне. Несмотря на то, что катастрофическое землетрясение унесло более 30 000 жизней, Панглосс все же поддержал свой философский оптимизм, заявив: «Ибо все это к лучшему … Ибо невозможно, чтобы вещи не были там, где они есть». (26) в Лиссабоне так сильно повлияли на жизнь Вольтера, что он написал «Поэму о Лиссабонской катастрофе», но философия Панглосса гласила, что землетрясение в Лиссабоне было естественным естественным явлением, и для такой ситуации определенно было объяснение.

Война — еще одно зло, которое высмеивает Вольтер в «Кандиде». Вольтер использовал болгар и их жестокость как основу своей сатиры на войну. Вольтер пишет, как Кандид был схвачен болгарами, и у него есть выбор: «быть избитым целым полком тридцать шесть раз или получить двенадцать свинцовых пуль сразу в свой мозг (19)». Будучи «героем», Кандид выбирает бросить вызов. Вместо тридцати шести раз, когда ему предстояло пройти через испытания, наш «герой» продержался только два, пока он не умолял болгар разбить ему голову (19).Другая сатира войны, включенная в Кандид, — это сожжение болгарами деревни Абарян «в соответствии с нормами международного права». (20) «Вольтер также показывает свою сатиру на войну в том, что болгарские солдаты не просто убивают других людей, они насиловать потрошить и расчленять невинных женщин и детей. Фактически, подготовка Кандида в качестве солдата была связана с жестоким обращением и избиением. Вольтер использует этот пример, чтобы продемонстрировать бесчеловечную пошлость многих воинственных группировок. Он считал эту пытку жестокой и неоправданной.Если бы это был «лучший из возможных миров», ни в чем не повинные люди не пострадали бы, а жестокие народы, такие как болгары, не существовали бы.

По прибытии в Англию Кандид становится свидетелем еще одного случая жестокости, казни адмирала из-за того, что он не выиграл битву (Вольтер 78). Ответ на вопрос Кандид об этом поступке таков: «… хорошо время от времени убивать адмирала, чтобы подбодрить других (78-79)». Это очевидный намек на инцидент, свидетелем которого стал сам Вольтер.Адмирал Бинг из Англии был предан военному трибуналу по той же возмутительной причине, и, хотя Вольтер пытался остановить казнь, Бинг все же был убит (Durant and Durant 725).

Хотя повесть «Кандид» была частично написана в развлекательных целях, она была написана в первую очередь для высмеивания взглядов на философию Лейбница. Вольтер смотрел на мир с мыслью, что со всем злом в мире можно что-то сделать. Он достиг своей цели — высмеять Лейбница, разорвав философию Панглосса на части, используя Мартина в отличие от Панглосса, показывая разрушения, вызванные стихийными бедствиями, и жестокость войны.

цитируемых работ

Дюрант, Уилл, Ариэль Дюрант. История цивилизации: Часть IX: Эпоха Вольтера. Нью-Йорк: Саймон и Шустер, 1965.

Фраучи, Упрощенный подход Р.Л.Бэррона к Вольтеру: кандидат. Нью-Йорк: Образовательная серия Бэррона, Inc., 1968.

Вольтер. Кандид. В Кандиде, Задиге и избранных рассказах. Пер. Дональд Фрейм, Нью-Йорк: Penguin Group, 1961.

Collège Voltaire Toulon — Сен-Жан-дю-Вар — 04 98 00 43 00

Внимание родителей или ответственных за детей:

Mesdames, господа,

Laposition étant étant évolutive, voici les consignes pour la rentrée du lundi 2 ноября:

Au niveau sécurité:

— Dans le cadre du plan Vigipirate «urgence attentat», все педагогические боевые вылеты с любопытством.

— Les sacs des élèves et des visiteurs (pièce d’identité exigée) Devront systématiquement être présentés à l’entrée du collège, выходит.

Concernant la rentrée de lundi 2 ноября 2020 г .:

Les Cours Auront Ens 8h selon les EDT des élèves. Le maintien dans une même salle est annulée notamment en raison d’un problème de sécurité (élèves laissés sans monitoring le temps que les professeurs fassent les déplacements) и для разумных педагогических методов de la configuration du collège: 21 зал для 20 занятий, задержка на бис плюс большой зал для занятий в школе).

1 минута ауры молчания вместо 11 часов 25 минут в салонах (15 минут свободных для занятий классами, которые можно применить к жизни и исследовать, чтобы не забыть об этом месье Самуэля PATTY) l’exercice de ses fonctions). Un appel micro sera fait pour le début et la fin de cet hommage. En cas d’incident, l ’élève (ou les élèves) концерн (ы) SERA envoyé immédiatement auprès de la Direction et signalé.

D’autre part, le protocole sanitaire mis en place au collège depuis la rentrée a fait ses preuves, puisque nous n’avons eu que 2 cas COVID positifs, liés à des événements extérieurs, savoir:

  • Port du masque Obligatoire pour les élèves (le nonpect sera puni), les personnels et les personnes extérieures
  • Гидроалкогольный гель à l’entrée du collège (в том числе для внешних лиц) и avant chaque cours
  • Distanciation dans la mesure du possible (les élèves doivent éviter tout контактное телосложение)
  • Nettoyage et aération des locaux fréquents
  • Limitation du brassage avec un sens de cycle unique
  • Промывание водопроводной сети с промежуточной остановкой для DP и подвесных приспособлений для возможного измерения.

Les parent d’élèves jouent un rôle essentiel . Ils s’engagent à ne pas mettre leurs enfants à l’école, au collège ou au au lcée en cas de fièvre (38 ° C или выше) или как приложение для симптомов, вызванных Covid-19, chez l’élève ou dans в семье.

Je vous remercie d’avance de sensibiliser vos enfants à ces enjeux essentiels pour une rentrée speulière.

Concernant les déplacements, veuillez Trouver l ‘»attestation de déplacement derogatoire» для lundi 2
novembre 2020 si vous emmenez votre enfant au collège.
Il sera ensuite nécessaire de déposer auprès des personnels à l’entrée ou à l’accueil le
document «Justificatif de deplacement scolaire» qui sera tamponné par monsecrétariat et remis aux élèves dans la journalée.
Pensez à le remplir sans rien oublier.

Cette attestation ne vaut que pour lesponsables. Les élèves peuvent se déplacer du collège à leur domicile avec en leur owner leurs leurs de correance.

Entendant, prenez soin de vous.

L’Equipe de Direction

Télécharger (DOCX, 18 КБ)

Télécharger (DOCX, 15 КБ)

Voltaire idzetek

Azt javaslom, hogy valamennyi hiedelmt krdjelezze meg, kivve azt, hogy ktszer kett ngy.

Minden orszgban az szmt ernynek s bnnek, erklcsileg jnak s rossznak, ami hasznos, illetve ami rtalmas az illet trsadalomra nzve.

A szent szz finak halla ta valsznleg nem mlt el egyetlen nap sem, hogy ne ltek volna meg valakit az nevben.

Mindenki egy orral s t ujjal szletik, de senki sem szletik az isten eszmjvel.

Гондоль магадра, с хагыд мег мсокнак — это джогот, хоги угянги тегьенек!

A munka (…) Arra j, hogy messze tartson tlnk hrom nagy bajt: az unalmat, a bnt, a szksget.

Ha csak kt ember lenne a vilgon, vajon hogyan jnnnek ki egymssal? Segtenk egymst, bntank egymst, hzelegnnek egymsnak, kgyt-bkt kiablnnak egymsra, csatznnak, kibklnnek; sem egymssal, sem egyms nlkl nem lhetnnek.

— Hogyan imdjk az Istent Eldordban?
— Sehogysem imdjuk (…), nincs mit krni tle, mindennel elrasztott, amire szksgnk van; folytonosan ksznetet mondunk neki.

Гондолат legzebb — это elveszti rtkt, ha ostobn fejezik ki, s unalmat kelt, ha ismtelgetik.

Post A Comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *